Про улюблену лікарку багатьох маленьких мешканців Свалявщини, медика у другому поколінні з сорокарічним досвідом та завідувачку педіатричного відділення Свалявської міської лікарні Марію Шрамл піде мова у сьогоднішньому інтерв’ю з циклу “Видатні жінки Свалявщини”.
За теплою бесідою на робочому місці Марія Андріївна ділилася історіями з педіатричної практики, особистими цінностями та загальними змінами у підходах до лікування за останні роки.
Марія Шрамл походить з родини медиків та вчителів. Каже, що навіть не може уявити себе в іншій професії чи на іншому місці роботи: настільки тісно її життя переплелося з професією педіатра.
За плечима безліч вдячних пацієнтів, сотні закритих історій хвороб та керівництво відділенням.
Батько Марії Андріївни, якому виповнилося 90 років, теж працював у Свалявській лікарні на посаді завідувача рентгенологічним відділенням.
“На пенсію вийшов через багато років після досягнення офіційного пенсійного віку — не хотіли відпускати.
Довелося батьку з робочою місією побувати і в Африці, в Малі.
Впродовж трьох років жив та працював в Афганістані, застав воєнні часи”, — розповідає пані Марія та додає: “Мама померла чотири роки тому. Була опорою і підтримкою батьку, берегинею сім’ї, пережила всі незгоди разом з ним, початок війни в Афганістані бачила на власні очі — як захоплювали Кабул. Вірна дружина, яка завжди була поруч”.
— Розкажіть, будь ласка, про себе. Де навчалися та де починали набувати лікарського досвіду?
— Навчалася у Київському медичному університеті імені Богомольця. Після його закінчення прийшла у Свалявську лікарню, де і працюю вже 42 роки.
На той час мій перший чоловік викладав у технікумі, тому й повернулася до Сваляви. Ми одружилися, коли я була студенткою. Це були часи, коли лікарнею управляли корифеї медицини Свалявщини — Чайковський та Туряниця. Педіатрією завідувала Віра Іванівна Тайпс, під її керівництвом пропрацювала до 1991 року, а далі продовжила її справу.
Якось так все життя пройшло у стінах лікарні, навіть не уявляю себе без неї. Шкодую тільки, що діти та онуки (у мене їх п’ятеро: двоє вже дорослі) не продовжили медичну династію. Дочка обрала професію економіста, а син навчався в авіаційному. Вони проживають у Німеччині — навідуюся до них, щоб бабусю не забували (посміхається, — авт.).
— Чи хотіли Ви колись змінити місце роботи чи медзаклад, у якому працюєте?
— Після смерті мого першого чоловіка — він був етнічним німцем — його сім’я пропонувала мені виїхати в Німеччину. Тоді я відмовилася, і не жалкую. Подорослішавши, син сам змінив країну свого проживання.
Якось були важкі часи “перебудови”, коли ми не отримували зарплатню по шість місяців, але у мене ніколи не з’являлося бажання звільнитися. Єдиним місцем, де я працювала за сумісництвом, окрім лікарні, був санаторій “Квітка Полонини”.
— Які зміни відбулися у роботі педіатричної ланки за час Вашої роботи у лікарні?
— Наразі у відділенні лікуються як новонароджені, так і діти до 18 років. Деякий час тому неонатологія та педіатрія була розділена, ми їздили на виклики додому до малюків. Зараз пацієнти звертаються напряму у відділення.
Свалява не таке велике місто, мене знають, рекомендують, пацієнти телефонують цілодобово.
Мій другий чоловік спочатку дуже дивувався, коли о третій ночі я йшла відповідати на телефонний дзвінок. Але як відмовити, коли хворіє дитина до року, або виникла якась екстрена ситуація.
Батьки стурбовані, коли діти хворі. І декому здається, що коли у дитини нежить, — це “кінець світу”, тому розумію батьків. Зараз вже, якщо ділюся своїм номером, то прошу, щоб телефонували хоча би до 23-ї години.
Наразі в педіатричному відділенні зробили якісний ремонт, завезли нове обладнання. Маленькі пацієнти на місці проходять якісне обстеження та експрес-аналізи, а якщо потрібні додаткові — вони надсилаються у приватну лабораторію у Сваляві і робляться коштом лікарні. Сюди відноситься біохімія, перевірка роботи щитоподібної залози, алергопроби та інше.
— Чи змінилися алергени, на які виникає реакція у дітей протягом останніх 10-20 років?
— Контактні алергії виникають зараз в основному на пральні засоби, а харчові — на арахіс та компоненти, що містяться у сухариках, чипсах та солодощах з тривалим терміном зберігання.
Також діти страждають на алергічні реакції дихальних шляхів, викликані пиловими кліщами та пилком рослин.
Ще кілька десятиліть тому звернення з проявами алергії були набагато рідшими, ніж тепер. В основному це були реакції на введення у прикорм дитини курячого жовтка та на цвітіння амброзії. Сюди я не відношу алергії на медикаменти.
Великою кількістю консервантів, барвників та стабілізаторів, які містяться у сучасних продуктах харчування, обумовлені і ацетономічні синдроми, що дуже часто виникають у сучасних дітей. До речі, коли я навчалася в університеті, — це були поодинокі випадки.
— Що Ви порадите маленьким пацієнтам та їх батькам у таких випадках? Як уникнути алергії?
— Розумію, що ми живемо у такий час, коли дитину важко обмежити у тому, що полюбляють її однолітки. Варто змалечку привчати дітей до здорового харчування. Раджу мамам прати речі дітей гіпоалергенними порошками, вони менш агресивні. Крім того, бажано дитячі речі прати окремо від дорослих.
Магазинні солодощі та фабричні шоколадні вироби під час лікування алергічних станів та ацетонемій варто замінити цукерками з нашого дитинства — “Півниками”, їх готувати дуже легко.
Або ж можна зробити шоколадні кульки з какао-порошку та какао-масла, додавши, до прикладу, банан та вівсяні пластівці. Завжди краще запобігти хворобі, аніж лікувати її.
— Поділіться найстресовішим та найпозитивнішим випадками з Вашої педіатричної практики.
— За сорок два роки моєї роботи у лікарні було всякого, але хочу сказати, що якихось серйозних ексцесів не траплялося.
Запам’ятався випадок, коли у чотирирічної дівчинки виник анафілактичний шок на четвертий день введення антибіотиків. Ситуація, м’яко кажучи, нестандартна, час ішов на секунди, і тільки досвід допоміг одразу встановити причину та врятувати життя.
Із позитивного: привозить “швидка” дівчинку — років 15 — на приймальне відділення. Ліфт тоді не працював, ми спустилися, взяли носилки, підняли її на п’ятий поверх. Що робити? Дитині погано. Невдовзі до неї прийшли хлопці — провідати. То вона через 5 хвилин встала і побігла. Довго ми потім сміялися. Кохання лікує (посміхається, — авт.).
— Як ставляться до Вас маленькі пацієнти?
— Приходять, вітаються, часто обнімають. За радянських часів діти переважно боялися лікарів. Думаю, вся справа у вихованні.
Дехто з малюків дарує мені свої малюнки та іграшки — найдорожче, що є у дитини.
— Що допомагає Вам залишатися такою вправною, енергійною та бадьорою? Можливо, є якийсь секрет?
— Сил мені надає відчуття, що я потрібна людям, а особливо, коли чую слова щирої подяки від своїх пацієнтів та бачу їх радісні обличчя.
Лілія Антонюк,
представниця Національної спілки журналістів України.
Будь першим хто прокоментує