Письменниця з Керецьок Лариса Андрела відтворила частину культурної спадщини Свалявщини у легендах та переказах.
Унікальна книга для теперішніх та наступних поколінь свалявців береже народну історію та має бути перевидана більшою кількістю примірників, аніж 300.
Поринаючи у дивовижний світ велетнів, скарбів, розбійників та цікавих історичних подій, неможливо відірватися, не дочитавши книгу “Свалявщина у легендах та переказах” до кінця.
Письменниця зізнається, що свої книги друкує власним коштом і дарує їх бібліотекам і школам Свалявської та Керецьківської громад.
З 2001 по 2021 рік Лариса Андрела працювала у відділі освіти Свалявської райради (міськради) методистом з української мови та літератури, та зробила свій внесок у розвиток культурно-освітньої складової Свалявщини.
За цей час написала п’ять методичних посібників з української мови та літератури для вчителів, проводила консультації, готувала освітян до різних фахових конкурсів, а також збирала по крихтам цінні історичні дані про край.
Згадує поетеса і про те, як складала сценарії до свят та виступала у ролі ведучої на сцені Свалявського будинку культури.
“Зі Свалявою та її околицями мене пов’язує дуже багато: колеги, друзі, учні, а ще спогади, про чудових, талановитих, неординарних людей.
Наша спільна кропітка праця допомогла створити книгу “Свалявщина у легендах та переказах”. У ній записані неповторні історії з уст старожилів, які уже пішли у засвіти.
Молодь практично цього не знає. Це цінність, це наша спадщина, це те, що не вмре, і те, що потрібно передавати із покоління в покоління”, — розповідає Лариса Андрела.
— Коли Ви розпочали письменницьку діяльність?
— Ще змалечку мене захоплювала поезія. Пам’ятаю, у віці 10-12 років писала вірші про вчителів, про природу, про школу. Їх друкували у районній газеті (рубрика “Сопілочка”, якщо не помиляюся).
Пригадую, як стояла біля воріт і чекала, коли листоноша принесе газету. Дуже тоді раділа, показувала її батькам та друзям. Тато був учителем, мама працювала фельдшером у дитячому садочку.
Далі була невелика перерва у творчій діяльності.
Навчання на філологічному факультеті УжНУ займало багато часу, але водночас було дуже насиченим та різноманітним. Хіба що вела особистий щоденник, де записувала свої враження від подорожей з одногрупниками та особисті спостереження.
Навчаючись на 5 курсі університету, вийшла заміж: доля звела з найважливішою людиною у моєму житті. Народила двох чудових діточок: сина та доньку.
Педагогічній роботі у Березниківській та Керецьківській ЗОШ присвячувала левову частку часу.
Своєрідним поштовхом до подальшого розвитку кар’єри стала участь у Всеукраїнському конкурсі “Учитель року”. Підготовка до змагання вимагала зосередженості, уваги та фахової майстерності у проведенні уроків, знань з методики викладання, уміння блискавично вирішувати психологічні ситуації тощо. Приємною винагородою за докладені зусилля стала перемога на обласному етапі конкурсу та участь у Всеукраїнському етапі фахових змагань.
Опісля мене запросили працювати до відділу освіти Свалявської райради (міськради), якому віддала двадцять років життя.
— Що Ви вважаєте найважливішим досягненням у кар’єрі та житті?
— Безумовно, це моя сім’я, діти, онук, щира повага моїх учнів та гарні відгуки читачів. Сім’я — це всесвіт, заради якого потрібно жити, заради якого людина здатна на все і зробить усе.
Що ж стосується кар’єри, найбільшим досягненням поки можна назвати перемогу у фаховому конкурсі “Учитель року”. Серед 24 учасників із різних областей України я стала лауреатом всеукраїнського етапу та переможцем номінації “Глядацькі симпатії” (м. Чернігів).
— Скільки збірок складає літературна спадщина Лариси Андрели?
— Загалом маю вісім збірок, п’ять із них — методичні посібники з української мови та літератури, які використовують для навчання у школах.
У 2000 році вийшла перша збірка моїх поезій “Дивосвіт світання”. Із фінансуванням допоміг Олександр Кеменяш, який у той час був депутатом Свалявської районної ради.
Осіння ніч
Осіння ніч
примхливая коханко,
то сльози ллєш журні, то зоресяйна ти.
Наворожи мені,
любові полонянко,
сріблясті роси
в непогожі дні.(Уривок вірша зі збірки Лариси Андрели “Дивоцвіт цвітання”)
Але величезним попитом серед читачів користувалася і користується народознавча книга “Свалявщина у легендах та переказах”, яка побачила світ у 2013 році.
Усі просять ще раз перевидати цю книгу. Можливо, знайдеться небайдужий меценат, який допоможе знову побачити світ “пам’яті наших предків”.
Одинадцять років тому книга вийшла невеликим тиражем, справивши незабутнє враження як на жителів Свалявщини, так і на гостей міста.
“Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього”, — говорить народна мудрість.
— Як взагалі виникла ідея створення видання, що зберігає історію частини Срібної Землі?
— Моя покійна бабуся була носієм народної мудрості. Вона співала сюжетні родинно-побутові пісні по тридцять куплетів. Про життя, про зраду, про кохання. Скільки вона їх знала… А я тоді ще навчалася в університеті і записати ці диво-пісні, на превеликий жаль, не задумувалася, про що зараз надзвичайно жалію. Я більше ніколи не чула таких пісень…
Як методист, розуміла, що Свалявщина не має книги, яка би популяризувала народну творчість. А воно — народне джерело мудрості — може легко зникнути, бо вмирають і відходять у засвіти ті, котрі знали і несли рідне слово. Зібрати інформацію допомогли учні та вчителі шкіл громади, а я редагувала, зберігала, записувала.
— Пані Ларисо, давайте повернемося до ще однієї Вашої книги під назвою “Карби душі”. Скільки Ви над нею працювали та що надихнуло на її назву?
— У назву цієї збірки я вклала усе те, що не байдуже моїй душі.
Книга містить вісім розділів: “Поезія”, “Цикл поезій “Війна-2022”, “Мініатюри”, “Есе, етюд, образок, акварель”, “Відгуки”, “Зустрічі”, “Ювілеї”, “Пам’ять”.
Вона про те, що обожнює, за чим тужить і болить моя душа. Доробки, вміщені в “Карбах”, возвеличують людину і природу, мовлять всім про наболіле, торкаються хронописних подій жорстокої, ненависної війни.
Писати про війну під час війни – боляче, важко…
Повертайтеся, лелеченьки
Повертайтеся, лелеченьки рідненькі,
несіть мир на крильцях, дорогенькі.Несіть сонце і весну на Україну,
в кожну стужену вкраїнськую родину.Дайте сил своїх кожному герою,
огорніть, якщо впаде, собою.І любов Небесну подаруйте,
від жахіття смерті порятуйте.(Вірш зі збірки Лариси Андрели “Карби душі”).
— Що Ви найбільше цінуєте у людях?
— Найбільш ціннісна риса для мене — це порядність і чесність. Дуже не люблю фальшивих людей, лицемірство і дволикість.
— Чим захоплюєтеся, окрім письменництва?
— Вільний час присвячую сім’ї та господарству. Люблю подорожувати, знайомитися з різними людьми, отримувати нові враження та емоції.
Ще зі студентських часів захоплююся вишивкою. Маю безліч картин, серветок, які прикрашають мою оселю, батьківську… Це — воістину неоціненний бальзам для душі задля заспокоєння.
— Які нові творчі доробки чекають попереду на поціновувачів творчості Лариси Андрели?
— Нещодавно відкрила для себе новий жанр — поезія за світлиною. Така виходить собі цікава пейзажно-філософська лірика.
От, до прикладу, сподобалась якась світлина з Інтернету чи з доробку свалявського лікаря-терапевта Валерія Гаврилишина — починаю її опрацьовувати.
Тож незабаром сподіваюся порадувати читачів новою гранню свого творчого “Я”.
Лілія Антонюк,
представниця Національної спілки журналістів України.
Всі фото Лариси Андрели
Будь першим хто прокоментує