Закінчується другий місяць весни, принаймні за календарем, і все більше виникає розмов про тарифи на комунальні послуги. Єдине, що зараз стримує їх ріст, — це війна. Але чи довго так буде — думаю, ні.
Десь тиждень тому питання порядку сплати за розподіл (доставку) газу для населення України підняв народний депутат, екс-міністр з питань ЖКГ Олексій Кучеренко, який опублікував структуру витрат тарифу, на яку в подальшому буду посилатись.
Перше питання, яке виникає у багатьох громадян — чи повинні ми платити за розподіл (доставку) газу, адже раніше ми за це не платили? Тут відповідь проста: ми платили і раніше, лише ці витрати були включені в ціну газу, тому ми цього не бачили.
Коли виникло питання впровадження “ринку газу”, тобто коли ви маєте можливість вибирати самі постачальника газу серед десятків компаній, а труба, по якій будуть постачати газ, одна, було прийнято рішення про розподіл ціни газу на дві складові: окремо ціна газу і окремо плата за розподіл (доставку) газу.
Теоретично загальна сума не змінюється, ви просто платите двома платіжками на два рахунки, але чи так це на практиці?
Отже, спробуємо розібратись з платою за розподіл (доставку) газу. Є два основні варіанти порядку оплати за розподіл газу, які широко обговорюються.
Перший — це який в нас зараз діє: абонплата за місяць, отримана розрахунковим способом, виходячи із ціни 1 м³ розподілу, затвердженої НКРЕКП, кількості газу, спожитого споживачем за минулий рік, поділеної на 12 місяців. Цей варіант також передбачає, що ви платите абонплату навіть, якщо не споживаєте газ.
Другий варіант — це включити плату за розподіл (доставку) в ціну газу, і тоді споживач платить тільки за спожитий газ. Щоб розібратись, який варіант кращий чи справедливіший, треба трошки проаналізувати структуру (як зразок, бо кожна область має свій тариф).
Як видно з таблиці (див. фото, — прим. ред.), основними витратами є заробітна плата, яка із відрахуваннями ЄСВ складає майже 60%, і вартість газу на нормативні та виробничо-технологічні втрати і на власні потреби — майже 34%. Решта 6% — це вартість матеріалів (паливо, електроенергія, інше), амортизаційні витрати, повірка, ремонт та заміна лічильників, інші витрати.
Проаналізувавши ці витрати (наскільки це можливо, адже ми бачимо тільки загальні цифри), можна сказати, що це все умовно-постійні витрати, вони не залежать від коливань споживання газу, тобто, якщо споживання буде більшим чи меншим від запланованого на 1 млн м³ чи на 3 млн м³ по області на рік, витрати на розподіл (доставку) не зміняться.
Отже, який варіант більш правильний або справедливий? На мій погляд, — другий, позаяк споживач платить постачальнику за фактично спожитий газ, в ціну якого входить плата за розподіл (доставку). Тобто споживач купляє газ з доставкою до будинку, а постачальник сам оплачує всі послуги, які йому надають інші організації чи підприємства, в тому числі і за доставку газу до споживача.
А чому перший варіант (діючий) я вважаю несправедливим?
По-перше, споживач платить за розподіл газу виходячи із обсягу споживання за минулий рік, хоча в поточному році фактично він може споживати як більше, так і менше газу, наскільки я розумію, це — не врегульовується.
По-друге, споживач платить за розподіл навіть, якщо він цілий рік не споживатиме газ, і на наступного року він теж платитиме, хоча і мінімальну суму.
До речі, суму, яку сплачують ті абоненти, які не споживають газ, ми в розрахунку тарифу чомусь не бачимо, тобто це прихований прибуток, чи як? Що нам кажуть прихильники цього варіанту з приводу плати за розподіл не спожитого газу?
Вони кажуть, що ви під’єднані до мережі і маєте доступ 24/7 до користування газом (але супермаркету ми чомусь не платимо місячну абонплату за можливість в будь-який час щось купити чи заправнику, який 24/7 готовий заправити ваше авто), а щоб не платити, треба від’єднатись від системи, але — механічно, тобто відрізати трубу. А якщо через рік або пів року ви знов забажаєте користуватися газом, то вам доведеться йти до “облгазу”, щоб отримати техумови, замовити проєкт, виконати монтажні роботи — і це все зробить “облгаз”, ви лише за все заплатите кругленьку суму, хоча фактично треба просто приварити раніше відрізану трубу (1-2 стики труби Ду 25-40 мм).
Тобто ви стаєте заручником: або ви платите за доставку газу, якого не отримуєте, або за нове підключення. Є інший вихід, якщо ви не будете споживати певний період газ і не хочете платити за розподіл, можна просто закрити вам кран, опломбувати його (цей варіант підходить і для споживачів, які не мають лічильників) — і тоді ви не матимете доступу до газової мережі. Це нібито і відповідає їхній логіці, але на таке чомусь не погоджуються, тому це така собі схема заробляння грошей з повітря.
Якщо подивитися на цю ситуацію з іншої сторони, ми пам’ятаємо, що всі витрати “облгазів” — це умовно-постійні витрати, отже незалежно від того, чи буде споживач споживати газ, чи не буде споживати газ, про що будуть свідчити показники лічильника, чи буде закрито вхідний кран та опломбовано його, чи буде труба обрізана, витрати “облгазу” будуть умовно незмінні, тобто в будь-якому разі він не несе додаткових витрат в зв’язку з тим, що ви не споживаєте газ, за виключенням додаткових витрат на обрізку труби.
Звичайно, ці витрати на обрізку будуть компенсовані споживачем при повторному під’єднанні, але це у разі, якщо споживач після отримання рахунку за нове приєднання не захоче перейти на альтернативні джерела.
І тут складається враження, що “облгази” грають самі проти себе, адже вони втрачають споживачів своїх послуг, але їх, напевно, це не цікавить, бо тариф формується із розрахункових витрат і минулорічного споживання, вони отримають свої гроші в будь-якому випадку. Це є ще одним аргументом, чому витрати на розподіл (доставку) повинні включатися у ціну газу і споживач має платити за фактично спожитий, а не віртуальний газ.
Також складне питання достовірності витрат, які подають “облгази”, як перевіряє розрахунки тарифів НКРЕКП, чи проводиться аналіз діяльності “облгазів”, ефективність використання коштів, сплачених споживачами, на жаль, ми не знаємо, доступ до такої інформації нам, гадаю, ніхто не дасть.
Можливо, було б доцільно, щоб НКРЕКП перевіряла та затверджувала тарифи на розподіл (доставку) газу, а фінансово-господарську діяльність “облгазів” перевіряла, наприклад, Державна аудиторська служба, хоча тут є проблема, адже це, як правило, приватні підприємства.
Ще одне надскладне питання — це тарифи на розподіл (доставку) газу по областях, які можуть в різних регіонах країни відрізнятися в рази. Я розумію чому так: різна довжина мереж, різне споживання, різні витрати і т.д., але усереднений тариф для всіх споживачів по Україні було б доцільніше, принаймні, це моя думка.
Чи можливо це запровадити — так, але для цього всі “облгази” повинні опинитися у одного власника або всі мережі мають бути повернуті у державну власність, але це завдання не з простих.
Зразу відповім критикам цієї пропозиції, які будуть говорити про ринкові відносини, різні витрати і т.д.: на доставку палива у різні регіони теж різні витрати, але якщо обрати заправку якогось одного бренду, то чомусь ціна у всіх регіонах буде однакова, і в метро чи тролейбусі хтось їде одну зупинку, хтось десять, але всі платять однакову ціну — і таких прикладів багато.
Так, це складні питання. І їх набагато більше, як і варіантів вирішення може бути набагато більше, тому про них треба говорити, треба дискутувати і знаходити оптимальні, зрозумілі для всіх, особливо споживачів, рішення.
Також хочу наголосити, що ці питання здебільшого не до “облгазів”, адже вони лише виконують рішення, прийняті НКРЕКП та іншими державними органами.
Валерій Лізанець
Будь першим хто прокоментує