Про Йосипа Фізера видання Svaliava.net дізналося випадково, від його колишньої вчительки музики Свалявської школи мистецтв Вікторії Строганової.
Ми вирішили особисто зустрітися з талановитим актором-початківцем і взагалі приємною, всебічно розвиненою людиною та розпитати про його власну історію успіху.
— Йосипе, розкажіть, будь ласка, про себе. Як потрапили до Угорщини?
— Мої батьки виїхали на постійне місце проживання до Угорщини, коли мені виповнилося 12 років. Тоді якраз закінчив 6-й клас у Масариковій школі та паралельно навчався у Свалявській школі мистецтв по класу домри та гітари.
Насправді вважаю, що мені дуже пощастило з талановитим викладачем, що навчила мене жити музикою, грати на інструменті не фізично, а душею. Вікторія Йосипівна Строганова — моя перша вчителька і водночас рідна сестра — дала серйозний поштовх для розвитку творчих здібностей: музика стала частиною мого життя, за що їй дуже вдячний.
Навіть після переїзду до Угорщини, продовжив займатися музикою та вокалом у місцевій школі мистецтв. Закінчивши освітню гімназію, вступив навчатися до університету в Будапешті на факультет славістики, та якось за програмою обміну студентів потрапив до Естонії.
Нас поселили в гуртожитку в одній кімнаті зі студентами з Італії. Так склалося, що вони теж любили співати, я грав на гітарі, дуже з ними здружилися завдяки цьому. Музика об’єднує — і це факт.
— З чого розпочалася Ваша акторська діяльність? Як Ви опинилися на знімальному майданчику?
— Минулого літа, це був червень, до нас в угорське село Теринь приїхала знімальна група та оголосила, що шукає акторів, людей мистецтва, які мають в собі родзинку.
Вирішив спробувати себе, прийшов, вдягнув костюма, щось продекламував. А коли режисер дізнався про мої творчі здібності, без вагань взяв мене на роль.
— Як називається фільм? Про що він? Та які ролі Вам довелося в ньому виконувати?
— Мені, мабуть, випали ролі, на які більше всього підхожу: роль католицького священника, солдата і простого юнака. Як кажуть, роль завжди сама знаходить свого актора.
Це суто угорський проєкт багатосерійного фільму, що називається “Самообманщики” — про непересічні події з життя чоловіків, що відбуваються у 30-ті роки минулого сторіччя. До виходу фільму у прокат, за попередніми прогнозами це станеться орієнтовно наступного року, не буду розкривати всі таємниці.
— Чи були якісь особливі моменти під час зйомок, що запам’яталися найбільше?
— Найчастіше грав роль пастора, зйомки відбувалися у нашому селі впродовж місяця. От іду якось після зйомок у вбранні священника мимо нашої церкви, де якраз закінчилася служба. Виходить наш пастор і каже: “Як добре, що у наше село завітав священнослужитель, давно таких гостей не було”. Потім, звісно, впізнав мене, довго ще сміялися.
Деякі моменти давалися непросто. Коли потрібно було відзняти тридцять дублів епізоду, як я спускаюся сходами, чорна кішка перебігає мені дорогу і я падаю. І що ви думаєте? Найвдалішим виявився перший дубль із тридцяти відзнятих.
— Чи вплине Ваш акторський досвід на подальший вибір професії? Чи віддасте перевагу Вашому нинішньому фаху, що здобуваєте? Адже, як на мене, людина, що знає п’ять мов та має талант до мистецтва, може проявитися у багатьох амплуа.
— Звичайно ж, після закінчення університету збираюся працювати перекладачем. Але якщо колись у моєму житті трапиться слушна нагода спробувати себе у інших ролях або фільмах — ясна річ, не буду відмовлятися. А знання мов насправді допомогло мені вільно спілкуватися з іноземцями на знімальному майданчику. Але є ще одна універсальна, я би сказав, мова — мова музики, нехай люди пам’ятають про це.
Лілія Антонюк
Фото надав Йосип Фізер
Будь першим хто прокоментує