Дмитро Пічкар — свалявський правоохоронець та розвідник, якому чеська столиця завдячує збереженням архітектурних пам’яток за часів Другої світової війни.
Відомості про видатну особистість збереглися у Свалявському історичному музеї.
За словами директорки історико-культурного осередку Сваляви Марії Цанько, свого часу Дмитро Пічкар був відомою особистістю не тільки на Свалявщині, його шанували на Закарпатті та у Чехії.
Під час Другої світової цей розвідник на позивний “Ікар” врятував сотні життів пражан, старовинну архітектуру та пам’ятки міста, завдяки закарпатцю вони збереглися і донині. Він охороняв правопорядок на Свалявщині та за свого життя побував на власній могилі у Чехії.
20 лютого 1945 р. з польського міста Ченстохов військовий літак взяв курс на Чехію. На борту літака було 8 розвідників, серед яких — наш земляк ротмістр Дмитро Пічкар.
У 1936-37 роки молодий хлопець проходив строкову службу в чехословацькій прикордонній охороні, потім був прикордонником. В житті Дмитра Пічкаря відбився весь трагізм і героїзм закарпатців, які переживали ті часи.
Після Мюнхенської угоди, коли всупереч готовності армії, у складі якої був і прикордонник Дмитро Пічкар, та всупереч готовності народу захищати республіку, тодішній уряд Чехословаччини віддав Судетську область Німеччині, а за рішенням Віденського арбітражу, Угорщина анексувала південну частину Словаччини і закарпатські міста Ужгород, Мукачево і Берегово з майже сотнею навколишніх сіл.
На той час на анексованій території Карпатської України проживало близько 180 000 осіб, з яких угорців було лише 83 тисячі, тут було зосереджено дві третини економічного потенціалу краю.
Події тогочасся, а тепер уже історії, розвивалися досить швидко. Була окупована чеські Богемія і Моравія, а Карпатська Україна відійшла до Угорщини. Словаччина проголосила себе самостійною державою від протекторатом Німеччини. Саме так Чехословацька Республіка зникла з карти Європи, а прикордонник Дмитро Пічкар повернувся до своєї домівки.
У вересні 1939-го, як відомо, по головному Карпатському Хребту встановили угорський кордон, а майже через рік, 4 серпня 1940-го року, Дмитра Пічкара кинули до Стрийської в’язниці, а затим радянська влада засудила його до трьох років виправно-трудових робіт за нелегальний перетин кордону.
15 лютого 1943 р. з групою закарпатців, звільнених з таборів ГУЛАГу, прибув у місто Бузулук (Оренбургська область росії, — ред.), де вступив до лав “Чеської Легії”.
З того часу почалась нова сторінка в біографії Дмитра Васильовича Пічкаря — він закінчив курси молодшого командного складу і був призначений командиром одного з підрозділів першої окремої Чехословацької бригади.
У її складі розвідник визволяв Київ, Білу Церкву, населені пункти Черкащини та Вінниччини.
У червні 1944 року свалявець закінчив спеціальну школу розвідки та був відправлений у Прагу. Розвідувальна група діяла в районі міста Високе Мито, села Климець і Праги.
Розвідники передавали радіограми з відомостями про склад і чисельність німецьких гарнізонів, передислокацію військ, зокрема танкових та моторизованих частин залізницею і шосейними шляхами, наявність і характер оборонних споруд. Також доповідали дані про розташування аеродромів, кількість і типи літаків.
Дмитро Пічкар добре володів чеською, мав хист розвідника, а відтак налагодив тісні контакти з чеськими патріотами, отримував від них потрібні відомості.
20 квітня 1945 р. розвідник на позивний “Ікар” з паспортом на ім’я чеха Отакара Вашека з радіоапаратурою перемістився безпосередньо в столицю Чехословаччини Прагу.
В столиці він встановив зв’язки з празькими підпільниками, завдяки цьому свалявець, власне, і дізнався, що німці інтенсивно мінують житлові будинки, історичні та інші об’єкти на вулицях Праги, щоб під час відступу висадити їх у повітря.
Варто відзначити, що Прага в ці дні являла собою страшне видовище: вулиці безлюдні, жодного перехожого — лише німецькі патрулі тротуарами цокотіли підкованими каблуками, а на проїжджій частині гуркотіли танки, бронетранспортери з гарматами і великі вантажні машини.
Гестапівці, готуючись з висадити в повітря прекрасне місто, твердили, що Прага більше за інші міста заслуговує на таку кару. Усе це свалявський розвідник повідомив у штаб. Диверсійні групи розмінували будівлі. Місто було врятоване.
2 травня 1945 р., після вечірньої радіопередачі в центр про становище в Празі, рація Дмитра Пічкаря перестала подавати сигнали. Його викрили — пораненого в ногу свалявця заарештували і кинули у сумнозвісну в’язницю Панкрац, де той піддавався страшним тортурам.
Він усвідомлював, що його розстріляють, але своїх помічників не видав. Дмитро Пічкар чудом залишився в живих. Після розстрілу на околицях Праги розвідник вижив. Тяжко пораненого розвідника знайшли та доглядали чеські селяни.
Через деякий час Дмитро Пічкар повернувся у свою військову частину, де служив до листопада 1945 року.
Згодом свалявця звільнили з військової служби та відправили на лікування. За мужність і відвагу, проявлену в тилу ворога, йому присвоїли офіцерське звання підпоручика.
Після закінчення лікування Дмитро Пічкар повернувся на Свалявщину і упродовж тривалого часу працював дільничним уповноваженим в райуправлінні міліції.
Довелося йому побувати і на власній могилі під Прагою, де поховали тіла розстріляних разом з ним воїнів. Його ім’я викарбували на надгробку, очевидно, взявши дані з відомостей в’язниці, в якій він перебував до розстрілу.
Куля Олена (прізвище дівоче), жила на Бистрому, і в 70-тих роках працювала в Нар. суді, секретаркою… (за мостом на Бистрий), знаю двоє дівчаток у неї, одна кажеться працює в газовому гоосподарстві, а ще її фото було на виставці в фоє ресторана “Полонина”, у Мколи Поцко.
Читав давно про “Ікара” книгу, там були з ним у групі двоє із с. Солочин, (Улиганець Іван та Куля Олена), з розповідей останніх, знаю, що їх були висадили на “Полонині Руна”, далекі мої родичі… на жаль уже немає, але дітей їхніх знаю.