Частина друга — за мотивами творів відомого голубинського письменника Михайла Молнара “Як колись дівчата віддавалися”.
Нагадаємо, у першій частині ми розповідали про стародавні традиції сватання на Свалявщині, у другій — можемо ознайомитися з цікавинками стародавнього свалявського весілля, яке письменник з Голубиного описав у своєму творі в жартівливій формі, до речі, з вживанням стародавніх форм закарпатської лексики.
Звісно, весілля є найголовнішою подією у житті жінки та чоловіка. Від вибору обраниці чи обранця залежить майже вся подальша доля. Привітати молодих сходилися пів села разом зі старостою, а гуляння продовжувалися два дні.
Отож, уявімо себе гостями весілля на Свалявщині у 20-30 роках.
Сватів дівчата зазвичай чекали у м’ясниці (період після закінчення посту), як пише автор:
"У м’ясниці дівки ночами не спали, На зорі до себе сватів чекали. Било, миш зашкрепче у печи, А дівка думать – идуть Сватачі".
Довгожданних гостей зустрічали сливовицею та хлібом.
Але не завжди сватанки закінчувалися весіллям: то придане не підходило, то дівка була “не до життя”. А бувало, що дівчата брали час подумати над пропозицією, не сказавши сватам “Так” чи “Ні”. А бувало і так: “А там дівка красна, мати ї голубить. Та має хибу — кого видить, того любить“.
Та одне весілля, яке описав письменник, точно вдалося, не дивлячись на місцевих пліткарок, які опісля заручин розбивали багато пар. Але наш наречений Іван Сулак був хлопець розумний, “не дурак” (мова оригіналу), та брехню не слухав, що йому говорили на вуха.
“Купив Іван на весілля пів телиці, у поточині наварив сливовиці, купив капусту на голубці та на чорну дзяму печінки. Такими стравами було прийнято пригощати гостей на весіллі. Також крутили в жернах кендерицю та варили з неї банош, та пекли готували шетемені”.
Наречений запрошував дружбів (свідків), наречена — дружок, а ще “по п’ять свашок, щоб співали біля пляшок”.
Затим діло йшло до виготовлення вбрання для наречених. Парадні костюми молодятам шили нанашки (хрещені мами):
"Нанашки ночами сиділи в хаті, Шили для Ивана ряшені гаті (широкі весільні штани), Чоботи "на рам" (на базарі) Олені купили, Гуню з кострубом (овечий кожух) зшили, З житної соломи Иван Сплів собі новий клебан (капелюх)".
За словами директорки Свалявського історичного музею Марії Цанько, у давнину чоботи нареченій дарував наречений і, як правило, вона носила їх усе життя.
Зазвичай гостей на таких весіллях було багато, більше сорока.
“Свальбу Олени Патички та Иван Сулака гуляли у вівторок. Їли, пили, співали, музики грали а от мати жениха горювала:
"Молодого мати не ість, не п’є, Руки ламле, сльози л’є: Ой утопила’м тя, хлопче, утопила, Сиротовка тебе приворожила".
Як на всякому весіллі, не обійшлося і на свалявському без клопоту. Скуштувавши слив’янки, гість перевернув горнятко з сіллю у кашу.
"Помічниці до кухарки: Што теперька буде, Влено? Каша вся пересолена. А кухарка вже п’яненька, Дає удповідь швиденько: Кладіть на стіл кашу сміло, Уп’ють мало — й чорта б з’їли".
Зазвичай гуляти весілля закінчували, коли вже надворі світало. Закохані і щасливі молоді йшли спати на оборіг, який застеляли гунями.
Кухарки схилялися на кухні на миски, свашки спали в сінях та в ґанку, дружки — у стернянці. Староста села, який був уже в роках, ліг на дрова, підклавши кулака під голову. Інших гостей розміщали у хліві біля ясел. Спали всі аж до обіду, а потому “поправляли ся на помиванках та співали пісень”.
Будь першим хто прокоментує