Як дерев’яна церква із села Плоске подолала сотні кілометрів до Києва

Втрачена спадщина Свалявщини — історія Покровської церкви села Плоске.

Мальовнича долина річки Велика Пиня на Свалявщині ховає чимало історій. Однак одна з найдивовижніших — це доля Покровської церкви з села Плоске. Храм, збудований за давніми канонами лемківської архітектури, не просто зберігся до наших днів, а й здійснив дивовижну мандрівку крізь століття та регіони України.

Історія Покровської церкви розпочалася у 1792 році. Деревину для майбутньої святині — міцні дубові та ясенові бруси — заготовляли виключно взимку. Наші предки знали: саме в цей період припиняється сокорух, що робить дерево стійким до часу та негоди. Про дату побудови свідчить різьблений напис давньослов’янською в’яззю на одвірку при вході до бабинця: “РОК. ЕОЖ АΨЧВ (1792)“. Храм звели за часів священника Павла Долгаї.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці у музеї під відкритим небом у Києві. Фото: Вікіпедія

Храм мав цікаву особливість

Його бабинець і нава були однакової ширини, що створювало всередині відчуття великого простору. Довжина церкви складає 16,2 м., ширина – 8,28 м., висота зрубу 2,32 м. а її загальна площа складає 134 кв.м. Зовні будівлю покривав дерев’яний ґонт, а всередині прикрашав пишний чотириярусний іконостас.

За своєю конструкцією церква стала справжньою перлиною лемківського зодчества. Майстри створили гармонійну тридільну композицію з трьох зрубів, де висота куполів плавно наростала від найнижчого над вівтарем до найвищої вежі. Ця струнка вежа із вишуканим куполом слугувала дзвіницею й височіла над усім селом.

Іконостас церкви Покрови Пресвятої Богородиці у музеї під відкритим небом у Києві. Фото: Вікіпедія

Два переїзди та велика подорож Україною

У 1920-х роках село Плоске активно розросталося, і невелика дерев’яна церква вже не могла вмістити всіх парафіян. Тому протягом 1925-1928 років за проєктом архітектора Михайла Білака у селі звели новий великий мурований храм. Щоби зібрати кошти на його внутрішнє оздоблення та іконостас, громада вирішила продати старовинну дерев’яну будівлю, що й поклало початок її дивовижним переміщенням.

Перший етап мандрівки відбувся у 1928-1929 роках. Дерев’яні бруси ретельно промаркували засічками, розібрали, запрягли волів та коней і на санях перевезли через високі гірські перевали до села Канора, що на Воловеччині. Там святиню наново зібрали для місцевої православної громади. Другий переїзд стався за пів століття, у 1974-1976 роках, коли пам’ятку викупив державний музей. Церкву демонтували вдруге та транспортували до столиці. Сьогодні ця лемківська перлина XVIII століття стоїть у Національному музеї народної архітектури та побуту України в Пирогові, будучи однією з двох збережених церков такого типу в нашій країні.

Побувавши у храмі ще у 2017 році у Києві, можу запевнити — святиня залишає у серці незабутні враження. Тоді, на території музею у Києві храм був діючим. Там проводили служби та вінчали молодят.

І нехай Плосківський храм втратив своє початкове місцерозташування, але не свою душу. Подорож довжиною у понад двісті років зберегла для України унікальний пам’ятник дерев’яного зодчества, який і сьогодні розповідає відвідувачам про багату сакральну культуру Закарпатського краю.

Автор — Лілія Антонюк

За матеріалами Ігоря Калашникова