Вже більше року співачка Вікторія Бобаль проживає у Швеції, але не втрачає зв’язок з Україною, вболіває за свою рідну землю та робить все можливе для того, щоб підтримувати Батьківщину. Це і постійна участь в усіх можливих благодійних заходах та аукціонах, і постійне нагадування європейському суспільству про ті жахи війни, з якими щодня доводиться стикатися українцям.
Завдяки соцмережам нам вдалося поспілкувалися з Вікторією та довідатися в неї подробиці щодо її переїзду до Швеції, враження від цієї скандинавської країни та чимало інших цікавинок, і про все це вона із захопленням розповіла нашому виданню.
— Вже тривалий час ти проживаєш у Швеції. Розкажи історію свого переїзду та чому обрала саме цю країну?
— Насправді це дуже надзвичайна і цікава історія. Можу з точністю сказати, що, напевно, не я обрала Швецію, а вона мене — так склалися обставини.
Зараз вже на всі сто відсотків упевнена, що все, що в житті відбувається, — це не випадковість. І всі люди, які зустрічаються на нашому життєвому шляху, — це не просто так. В певний період часу вони для чогось з’являються у нашому житті — навіть якщо в цей момент ми не розуміємо, для чого саме. Але навіть через декілька років можемо зрозуміти цю істину.
Так само і я зрозуміла зараз цю істину, коли пройшло понад чотири роки. І хочеться коротенько розповісти цю історію.
Коли навчалася у Києві, наприкінці другого курсу вирішила практикувати навички педагога, тому почала працювати у ролі викладачки вокалу. Певна річ, це було один раз на тиждень, після занять в університеті — так, щоб мені не заважало і якось не впливало на навчання.
Так трапилося, що в Києві зустріла жінку, яка шукала для своєї доньки вчителя вокалу. І згодом виявилося, що ця жінка з Швеції — вони часто приїздили до української столиці у справах. Таким чином упродовж двох років займалася з її дочкою вокалом, грою на фортепіано. Згодом вони повернулися до Швеції, я ж залишилася в столиці.
Далі — два роки карантину, затим російське вторгнення. Після початку війни ця жінка зв’язалася зі мною і запросила мене до Швеції. І не тільки мене, але й, до речі, всю мою сім’ю.
Правду кажучи, спочатку, напевно, трохи вагалася, тому що спершу приїхала у Чехію, де перебувала протягом тижня. У Празі, до речі, мені запропонували роботу ведучої на українському радіо, яке тут відкрили одразу після початку війни. Звісно, це була дуже приваблива пропозиція, тому прийшла на проби і пройшла їх, мене затвердили.
Але наступного дня відмовилась від цієї роботи і твердо вирішила летіти у Стокгольм. Напевно, внутрішнє відчуття підштовхувало мене на це рішення, я зрозуміла, що хочу у Швецію, побачити і відчути цю країну.
Не скажу, що це рішення далося мені надто легко, адже празька перспектива також сильно манила: робота ведучої на радіо мені дуже подобалася, більше того, водночас мала можливість “крутити” власні треки. Та у підсумку відмовилася від усього цього і перебралася до Швеції.
Після всіх цих років зрозуміла, що все це, напевно, не просто так, як і та жінка, яка свого часу мені зустрілася в Києві. Бо ж через стільки часу вона проявила щодо мене доброту та людяність, щирість — таких людей, скажу відверто, ще в своєму житті не зустрічала. І за це буду їй завжди вдячна, позаяк цей досвід, який зараз маю у Швеції, він — безцінний.
— Як вдається долати мовний бар’єр? Вивчаєш зараз шведську?
— Мовний бар’єр — це, певно, найважчий момент для всіх переселенців, для всіх, хто був змушений покинути свою країну.
Повірте, це дуже важко, і найперше — психологічно. В цьому плані мені дещо пощастило, адже виявилося, що у Швеції абсолютно всі — від маленької дитини до літньої людини — вільно розмовляють англійською. І для них нема великої проблеми перейти з шведської на англійську.
Та разом з тим було і трохи боязко, адже переживала, що, може, скажу щось не так, мене неправильно зрозуміють. Утім, страхи швидко минули і почалося цікаве спілкування. Водночас за цей час значно вдосконалила свою англійську, розвинула її, збагатила словниковий запас, відточила вимову.
Тепер в мене вже немає страху, тепер із превеликим задоволенням іду на зустрічі, знайомлюся та спілкуюся з цікавими людьми — і це супер круто, коли практикуєш мову, скажімо так, у англомовному середовищі. Словом, це найкращі мовні курси і найкраща мовна школа, яку можна собі уявити.
Але з іншого боку, знаючи, що всі тут спілкуються англійською, якось відкладала на потім вивчення шведської. Спочатку ця мова мені здавалася якоюсь нереальною, не схожою на інші. Складалося враження, що це просто якісь вигуки фраз, незрозумілих слів, опанувати які, як я на той момент думала, буде ще тим клопотом.
Розпочала вивчати шведську приблизно два місяці тому, вже зараз можу порівнювати її з іншими мовами, відшукувати щось спільне з англійською, німецькою. Вже навіть співаю шведською, можу трошки говорити шведською — і, скажу відверто, вона мені починає сильно подобатися.
— Що допомагає опановувати шведську?
— Напевно, одна з моїх рис характеру, яка мені дуже подобається, — це постійне бажання вчитися. Схоже, це ще в дитинстві в мені виховали любов до навчання мої батьки, мій дідусь. Знаєш, і роблю все це з величезним задоволенням, тобто без якогось самозмушування.
Коли вчуся — відчуваю себе живою, впевненою у собі, відкриваю нові грані у собі і навколо себе, бачу, які люди навколо ерудовані, бачу, який світ прекрасний. Тому хочеться подорожувати, відкривати у собі ще більше талантів та здібностей. Насправді навчання завжди все це у тобі породжує, а ще додає нові інтереси, досягнення. Тому вчити іноземні мови загалом треба — і байдуже які, аби тільки бажання було.
— Які загалом враження від Швеції? Як місцеві ставляться до українців?
— Враження від Швеції — дивовижні. Зараз проживаю у Стокгольмі (столиця Швеції, — прим. ред.) і можу впевнено говорити, що з кожним днем все більше і більше закохуюся в це місто.
Уявіть собі таку картину: ти гуляєш містом — з одного боку старовинна архітектура, неймовірно красиві будинки з багатою історією, а з іншого — порт, кораблі, пороми, безкрайнє море. І все оце разом створює своєрідний казковий ефект, місто перетворюється на якусь казкову локацію — ніби це просто сон.
Упевнено можу сказати, що мені дуже подобається Швеція, навіть незважаючи на дещо суворий клімат — тут довга зима, весна починається пізно, десь на початку травня все починає розпускатися і заквітати. Але літо тут просто кайфове — без сильної спеки та інших подібних речей.
У Швеції відчула якийсь внутрішній спокій, який раніше, напевно, не мала. Мені важко пояснити, з чим це пов’язано. Та саме тут знайшла гармонію, умиротворення всередині себе.
Тут ніхто нікуди не поспішає, тут ніхто нікого не засуджує і ніхто нікому не заздрить, тим більше не дивиться зверхньо, не намагається показати, що він чимось кращий, не кажучи вже про якесь приниження чи щось на кшталт цього. Навпаки — тут всі респектують один одного, поважають особистий простір. А ще у Швеції дивовижна природа — ліси, озера, море зі скелями, напрочуд чисте небо, на яке можна дивитися годинами.
Щодо ставлення шведів до українців, скажу, що вони співчутливі, щирі, співпереживають, переймаються нашим болем.
Бачу у їх очах щирість, дійсно вони переживають, а ще шведи вірять у те, що Україна обов’язково переможе. Тому дуже багато демонстрацій тут проходить на підтримку України та українців — не рідше трьох разів на тиждень.
Шведи чітко розуміють, що росія веде проти України агресивну війну, чинить геноцид українського народу. А ще тутешнє суспільство добре усвідомлює, що ця війна — проблема не тільки України, це могла бути проблема і всієї Європи. Але Україна стала своєрідним захисним щитом, прийняла на себе найважчий удар і зараз виборює свободу для всього цивілізованого світу.
Шведи це розуміють, тому дуже співчувають українцям, вболівають за них, щиро підтримують як морально, так і конкретними справами — організовують благодійні концерти, люди активно донатять, роблять інші благі справи на підтримку України.
— До речі, пригадуєш день початку російського вторгнення? Яким він закарбувався у твоїй пам’яті?
— Дуже добре пам’ятаю ранок 24 лютого, як і кожен свій подих, кожну емоцію, думки, які роїлися в голові. Це був найжахливіший ранок у моєму житті, який закарбувався у пам’яті і насправді залишив досить негативний відбиток в душі.
В той день відчула, що безсила і що не можу впливати на все це — і це дуже погане відчуття. Тоді на власному досвіді переконалася, що війна — це страшна і безглузда річ, яка передусім руйнує людські долі, забирає життя невинних, відбирає все, що ти так цінуєш і любиш.
Пам’ятаю, виїзд з Києва, перебування в автівці і кілометрові затори — і таке відчуття, ніби тебе кинули в клітку, з якої ти не можеш вирватися назовні. А над тобою літають літаки, подумки молишся про порятунок. В той момент сильно переживала за своїх батьків, бабусю, які чекали мене вдома.
— Повертаючись до розмови про твоє перебування у Швеції, можеш назвати три речі, які тут найбільше здивували?
— Перше — це те, що шведи спілкуються як мінімум трьома-чотирма іноземними мовами. Як на мене, це показник розвиненої країни і ерудованого суспільства. Тобто приємно дивує рівень освіти та загалом тутешня освітня система. Подобається, що дітям у школах не задають домашнє завдання, не надто навантажують, але у той же час всі тут і освічені, і вільно спілкуються англійською, німецькою, французькою.
Можна говорити, що освітня система в Швеції правильна і дуже ефективна. Тут ніхто нікого не навантажує, а навпаки — створюють такі умови, щоб можна було почувати себе максимально комфортно — і в навчальних закладах, і навіть на звичайних підготовчих курсах.
Де б ти не був, завжди дивляться на твій емоційний стан. А ще ніхто ні на кого не кричить, не вимагає, всі завжди привітні та раді прийти на допомогу. Дуже б хотіла, щоб оцей увесь рівень освіти, культури, виховання у майбутньому Україна перейняла і собі.
Друге — це, звісно ж, природа. Хоча про це вже згадувала, але дійсно краєвиди тут неймовірно привабливі та по-своєму унікальні. Вражає ідеально чисте довкілля, до якого тут бережно відносяться, дуже цінують та в цілому бережуть природу — і це не може не викликати захоплення.
Третє, що здивувало, це люди та їх ставлення до життя. Вони вміють жити і насолоджуються життям, як і тими моментами, які в ньому виникають. Шведи не поспішають, не прагнуть до незліченних багатств. До речі, у місцевих є своєрідна філософія, яка зветься “Лагом”. Це така концепція життя, що базується на балансі найнеобхіднішого, тобто мати все в міру, не виділятися з-поміж інших за принципом “я кращий за тебе чи він гірший за мене”. Тут все куди простіше: люди живуть в однакових умовах, кожен розвивається у своїй сфері, все будується на взаємоповазі та підтримці.
Крім того, шведи уміють знаходити баланс у всьому, першим ділом у роботі — ніколи не беруть на себе зайвого, все в межах розумного, особливу увагу приділяють відпочинку, передусім — сімейному.
Все це, ясна річ, впливає і на тривалість життя. Приміром, нещодавно співала з шведськими хорами, учасники якого вже літні люди, але вони дуже енергійні, завжди усміхнені та позитивні, а в очах — стільки життя і добрих емоцій, що перебуваючи поруч з ними, просто заряджаєшся усією цією енергетикою. І саме через це просто завжди хочеться співати з ними, спілкуватися чи просто мовчки стояти поруч.
До глибини душі вражена, що в такому віці вони, не те що знаходять в собі сили, а просто живуть своїм звичним життям, займаються улюбленою справою, яка не тільки не обтяжує їх, а навпаки — стимулює та бадьорить.
Гадаю, це яскравий показник того, що країна створила для свого народу оптимальні умови, які дійсно йдуть суспільству на користь.
— Чи вдалося вже адаптуватися в новій країні? Тягне додому?
— Варто розуміти, що процес адаптації досить тривалий. Хоча перебуваю у країні більше року, інтегруватися в нове середовище повністю поки не вдалося. Бо зараз тільки вчу мову, відкриваю для себе щось нове, цікаве — і на це, певна річ, потрібно трохи часу.
Для мене все, що зараз відбувається зі мною у Швеції, це передусім новий досвід. Така в мене натура, що дуже вже люблю нові місця, нові міста, нових людей і спілкування з ними, нові знайомства.
Чи тягне додому? Звісно, так. Сумую за рідною Тибавою, бо з нею пов’язані найбезтурботніші роки, моє дитинство, взагалі моє становлення, вклад у моє формування як особистості з боку батьків, бабусі, дідуся — і все це ніколи не забудеться. Думаю, з часом тяга і ностальгія за рідною домівкою ще більше зростатиме і посилюватиметься.
— Переїзд до Швеції — це тимчасово чи плануєш залишитися тут на постійно?
— До війни взагалі не планувала кудись виїжджати і навіть не розглядала жодних варіантів, окрім як України. Хотіла жити в Києві, розвиватися тут, будувати і примножувати свою музичну діяльність.
Але війна внесла свої корективи, я, як і величезна кількість людей, була змушена перекреслити всі свої плани, мрії, цілі. Після 24 лютого в кожного розпочалася нова сторінка життя, але вже в умовах війни.
Свій переїзд до Швеції зараз вважаю тимчасовим, бо дуже люблю Київ і Закарпаття звісно. Однак поки не можу сказати, як все далі буде. Хочу повернутися в Україну, але водночас подобається жити у Швеції. Напевно, час і різні життєві ситуації покажуть, де у підсумку буду — чи у Швеції, чи в Україні, чи, може, взагалі в якійсь іншій країні.
Навчилася не загадувати наперед, відпускаю все, довіряю життю і сподіваюся, що все буде добре.
— Декілька слів про творчість: над чим зараз працюєш? Коли слухачам очікувати нові треки?
— Творчість — це єдине, що не дає мені падати духом, переходити в стан депресії, вона дарує мені віру в те, що все точно буде добре. Музика допомагає пережити все те, що зараз відбувається в Україні.
Для мене музика — це наче якийсь інший всесвіт, в якому розчиняюся, забуваю про власні проблеми і знаходжу внутрішній спокій. І я дійсно по-справжньому щаслива, що Бог подарував мені можливість займатися улюбленою справою. Вважаю, що це дійсно велике щастя для тих, хто має улюблену справу, має змогу нею займатися. Тому бережіть її і дякуйте Богу, що вона у вас є.
Звісно ж, постійно щось пишу, щось аналізую, шукаю, зокрема, нові стилі, відкриваю у собі нові грані, працюю над своїм репертуаром. Сподіваюся, що дуже скоро ви зможете почути мої нові пісні.
— Розкажи трохи про свою участь в благодійних заходах.
— З перших днів мого перебування у Швеції беру участь в різних благодійних ініціативах і дотична до них як виконавиця. Завжди починаю виступи з виконання українського гімну, вважаю це за велику честь і гордість.
Водночас виконую різні українські пісні, у тому числі і власні. Мене дуже радує те, як присутні на благодійних заходах і аукціонах люди сприймають українську пісню, на їх обличчях завжди сяє щира посмішка.
Повірте, це неабияк надихає, тому стараюся долучатися абсолютно до всіх благодійних акцій, де, звісно ж, збирають кошти для України, українських дітей і в цілому для людей, які постраждали внаслідок війни. Вважаю цю справу своєю основною місією, тому старатимуся не сходити з цієї стежини.
В нинішніх умовах для мене на першому місці — якомога голосніше кричати про війну в Україні, доносити це до всіх і кожного, бути всюди, де є Україна, завжди відчувати її і нести в своєму серці й душі.
— Чи є в тебе мрія?
— Звісно ж, є. Мрію про нашу перемогу, а опісля мирне життя в мирній і процвітаючій, вільній, музичній і перспективній Україні. Дуже надіюся на те, що люди нарешті стануть добрішими, щирішими, більш відкритими, перестануть засуджувати інших, заздрити, лицемірити та видавати себе тими, ким не є насправді.
Вірю в добро і позитивні зміни, і все обов’язково буде Україна!
Svaliava.net
Будь першим хто прокоментує