Сливовий леквар є не просто унікальним автентичним закарпатським наїдком, у 2022 році його внесли до національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.
Його готують наприкінці серпня — початку вересня чи не у кожній свалявській родині. Саме у цей час достигає на Закарпатті особливий сорт слив — бистриці, у народі його ще називають “угоркою”.
Також ця традиційна страва стала частиною фольклорної спадщини Закарпаття.
Існує цікава угорська приказка: “Лекварош дереє — модьор ембер ереє”, що означає здатність леквару відновлювати чоловічу силу. Або, мабуть, усім відомий вислів: “Впасти у леквар”. Значення у нього одне, але застосовується у різних ситуаціях. От, до прикладу, хлопець затримався у дівчини, або чоловік пропав на деякий час із друзями.
Походить ця фраза від тягучої густої властивості леквару: тому, хто туди потрапив, вже дуже тяжко вибратися із солодкого смаколика.
До речі, густим леквар робить особлива рецептура виготовлення.
Для мешканців Свалявщини колись приготування леквару було певним ритуалом, для якого спеціально збиралася уся родина та сусіди, а інколи і ціла вулиця.
Для варіння леквару завчасно обирали сонячний день, аби не дощило. До слив не додавали ні цукор, ні прянощі, а час його приготування займав не менше 8-12 годин, а інколи і більше.
Жінки з дітьми збирали, мили сливи та витягували з них кісточки. Чоловіки тим часом викопували яму, розпалювали вогнище та встановлювали туди великий казан. Або ж варили сливовий леквар у спеціальному котлі, який називався “сирсама”, тобто інструмент.
Сливи варили цілу ніч на слабкому вогні, безперервно помішуючи, доки леквар не ставав густим та набував тягучої карамельної консистенції.
Біля казана завжди хтось чергував, помішував сливи. Крім того, потрібно було підкидати дрова у вогонь, аби він не згас.
Коли варіння завершувалося, сходилися всі господині і ділили смаколик між собою. Він мав бути таким “твердим”, щоб його можна було різати ножем. Це перевіряли за допомою дерев’яної ложки: леквар мав на ній триматися і не стікати.
“Діти залюбки дегустували страву. Зберігали натуральну смакоту у глечиках, прикриваючи тканиною, або папером. Таким чином повидло могло простояти й ціле десятиліття”, — стверджують старожили Свалявщини.
У кулінарії смаколик краю використовують для приготування ґомбовців, млинців, кіфликів та пиріжків. Або просто намазують на хліб до молока чи чаю.
Також леквар добре смакує у якості кисло-солодкого соусу до м’яса чи сиру. Не забуваємо і про цілющі властивості сливового леквара, який містить багато вітамінів та антиоксидантів.
Будь першим хто прокоментує