“Нас об’єднала одна спільна справа — щире бажання допомагати українським військовим“, — розповідає Мирослава Голобородько, яка координує роботу благодійної робочої групи.
Мирослава — уродженка Плоского — тривалий час жила у Херсоні, повернулася до рідного села опісля деокупації міста.
Кожного дня у приміщенні старої школи збираються небайдужі мешканці, проводячи разом по 4-7 годин за корисною справою та співаючи українських пісень.
Серед них — три школярки та дві студентки Свалявського професійного будівельного ліцею — Анастасія Бочко та Інна Петрус. Хлопець Анастасії захищає Україну від ворога, зізнається дівчина, наразі він приїхав у відпустку.
Другокласниця Софія Свистак є наймолодшою помічницею українського війська. Приходила спочатку “за компанію” з мамою та старшими сестричками, але виявилося, що у дівчинки дуже добре виходить нарізати флізелін та робити на ньому “вушка”. Відтепер займається цією справою із превеликим задоволенням та малює військовим малюнки.
“До нас повинні долучатися всі, без винятку. Якщо хлопці ризикують життям на передовій, то ми не маємо права залишатися осторонь. Якщо вони віддають життя, то ми повинні пожертвувати своїм часом, як мінімум“, — розповідає Наталія Свистак, мати трьох дітей, операторка комп’ютерного набору за професією.
На початку війни плосківські жінки у приміщенні старої школи виготовляли випічку на передову.
“Куштан Мирослав, староста села, змайстрував нам дерев’яну рамку для плетіння, за що ми йому дуже вдячні. Якщо у нас виникають потреби або пропозиції, ми звертаємося до нього напряму“, — додає Мирослава Голобородько.
— Пані Мирославо, де Ви берете тканину для виготовлення сіток?
— Нашу роботу координує ужгородський волонтерський рух “Шалені бджілки”. Вони надають нам матеріал та замовлення. Коли починаємо плести сітку, ми вже знаємо, на який напрямок вона поїде, хто її отримає, які кольори та розмір потрібно виготовити.
— Доставку на передову оплачуєте власним коштом?
— Здебільшого надсилаємо замовлення “Новою поштою”. У них є безоплатна доставка для українського війська “Гуманітарна пошта України”. Вона надсилає мені промокоди, ними я оплачую ті запити, які потрібно відправляти.
— Скільки сіток Вам вдалося виплести за увесь час?
— Спочатку ми з херсонкою Вікторією виготовляли їх у мене вдома, за пів року нам вдалося виплести 500 квадратних метрів маскувального виробу. Коли ж “Шалені бджілки” об’єднали свої зусилля — робота пішла набагато швидше.
За три місяці спільної праці ми виготовили 19 сіток, загальний розмір яких становить близько 500 “квадратів”, а також розпалювачі для вогню та з пів тисячі окопних свічок, які зігрівають наше військо на передовій. До посилок додаємо випічку, смаколики, сушку та дитячі малюнки.
За словами Мирослави Голобородько, до благодійної ініціативи періодично долучаються хлопці — молодший брат однієї з учасниць та його друзі, а також інші чоловіки.
“Один із них зробив ексклюзивну річ — станок для нарізки тканини, що в рази пришвидшує і облегшує нашу роботу, за що ми йому дуже дякуємо“, — додала пані Мирослава.
Жінка каже, що під час спільної праці дівчата співають не тільки пісень, а й складають патріотичні вірші.
“Різні за віком, статтю, інтересами, наявними та майбутніми професіями, всі вони мають одну спільну мрію — закінчення війни. Тому і долучаються до допомоги різними методами: збирають бляшанки, передають кошти на парафін, відвозять та привозять матеріал для роботи“, — підкреслює волонтерка.
Духом сильні зібралися разом, Вільні й єдині незламні серця. Мужнім Героям завжди допоможем, В соборності сила — до Перемоги йдемо до кінця! Мирослава Голобородько
Будь першим хто прокоментує