Після публікації про безславне завершення історії Русинського народного дому, володіючи багатою інформацією з його історії, вважав, що у мене з цією темою завершено назавжди.
Тож наміру додавати якісь подробиці з “біографії” цього народного улюбленця взагалі не мав. Та побачивши, скільки свалявців відвідали сторінку, написали свої коментарі чи поставили вподобайки, думка змінилась.
Гадаю, містяни та мешканці інших населених пунктів громади заслуговують дізнатися про ще деякі подробиці, які не були розкриті у попередній статті. Зокрема йдеться про таємницю, що пов’язана з будівництвом Народного дому.
Так ось
Хтось із дописувачів (прізвище не грає ролі, грає роль суть, — прим. авт.) доповнив мій допис важливою інформацією стосовно прізвища архітектора з Кошице, що зпроєктував цей будинок. Я йому щиро за це вдячний. Більше того, з цього доповнення зробив висновок, що людина не байдужа до нашої Сваляви, цікавиться її історією та тими надбаннями, які отримали ми і які б мали передати у спадок своїм дітям.
Саме для нього і йому подібних (а таких у Сваляві багато, — прим. авт.) даю наступну інформацію.
Влітку 1929 року відбулись загальні збори правління товариства “Зоря”, на якому уповноважили осіб, відповідальних за будівництво — інженера з Кошице на прізвище Вальц, з Мукачева — Болеславського, Фем і Глаз — як безпосередніх виконавців будівельних робіт.
Оскільки в попередньому дописі не назвав прізвища місцевого єврея, який продав земельну ділянку під будівлю, називаю і його, бо, можливо, за кордоном є його спадкоємці, тому хай знають історію свого дідуся (чи прадідуся). Не виключаю, що вони проживають в Англії, оскільки, за моїми даними, кошти продавець переводив саме в англійські банки. Так ось, це — орендатор Свалявських мінеральних вод Мор Мермелштайн.
Він у 1922-1923 року, за чеською земельною реформою, отримав велику земельну ділянку за школою Масарика (там, де старий стадіон, — прим. авт.), але з умовою, що побудує текстильну фабрику.
Через кілька років Міністерство, що опікувалось цим питанням, поцікавилось станом будівництва. Пан Мермелштайн повідомив, що будівництво заморозив через відсутність коштів, просив допомоги. Йому дали позику, але він (існує така версія, — прим. авт.) гроші вклав у банк в Англії, а проценти за отриману позику переросли у значну суму.
Ось чому він був вимушений продати земельну ділянку, але не ту, що за школою Масарика, бо вона мала цільове призначення, тобто під завод. Тож продав земельну ділянку, яка належала його дружині та її сестрі.
Для свалявських нащадків нагадую, що договір посвідчував мукачівський нотаріус (прізвище — Ганай або Гасай, — прим. авт.), в присутності свалявців: Шовша Івана, Ганинця Михайла, Сатура Золтана, Меллеша Михайла і д-ра Добоша Івана (інспектора шкіл, — прим. авт.), та кошицького адвоката Вальницького.
Не буду описувати суть перепитій, які пройшлося здолати нашим краянам, лише зазначу, що на їх прохання в процесі будівництва надав дієву допомогу депутат чеського парламенту Шерецький Василь (звертався декілька разів до губернатора, — прим. авт.), а віце-губернатор Россипага провів деякі операції з можливістю отримати кредити у банку. Павел Росоха взяв на себе гарантію повернення кредиту, взятого спілкою “Зоря”, як очільник Кредитної спілки.
Далі продовжувати тернистий путь будівництва не буду. Зверну вашу увагу лише на те, що ініціаторам будівництва прийшлося провести не одну безсонну ніч чи знервованих днів, щоб узгодити і завершити будівництво.
Скарб Народного дому
А тепер стосовно таємниці, про яку свалявцям вже пора дізнатися.
Збираючи матеріали в 2016-2018 роках для майбутньої книги про Сваляву, її історичного минулого, я стрічався з старожилами нашого міста та дітьми знаних у Сваляві людей.
Коли торкнувся питання футболу, зустрівся з футболістом, а потім тренером команди “Авангард” Молнаром Андрієм, пам’ятним для свалявських вболівальників футболістом Дюрчієм Кулею і т. д.
Далі ми сотні разів за філіжанкою кави ділилися різними спогадами. І одного разу, при спогаді про Русинський дім, а я на той час уже знав, що його батько — Куля Юрій був першим продавцем у магазині “Зоря” — став цікавитися всіма подробицями, пов’язаними з цим знаменитим у Сваляві місцем.
Одного разу він мені каже, що не “тямить точно, чи то няньо казав (бо був малим, — прим. авт.), чи мама, але под “Зорьов” закопаний клад”. Ми посміялися, і на тім розійшлися.
З часом я мав бесіду із знаним у Сваляві санлікарем Вощинарем Юрієм — сином того Вощинаря, який за власний кошт купив одну із літер. Він майже в слово повторив слова Дюрчія Кулі, заявивши, що про це казав йому його батько. І знову ми посміялися, та й розійшлися.
І лише зараз, після смерті і Дюрчія Кулі, і Юрія Вощинаря, дізнався правду, яка полягає в тому, що скарб під будівлею таки закопаний. Хай він не світиться золотом, за яке воюють і вбивають, проклинають і зраджують, лишаються розуму і Божої благодаті. Хай цей скарб буде тією річчю, по якій пам’ятають, через яку переповідають і запалять свічку за упокій душі.
Ви, звичайно, подумали, що цим скарбом є Русинський народний дім. Мушу вас засмутити, хоч на всі 100% заслуговує на це. Ні. Під будівлею справді закопано скарб. Не вірите? Що ж, додаю світлину рукопису, де детально описано все дійство цього закопування скарбу.
Не скажу і не відкрию на світлині лише точне місце його знаходження. А чому не відкрию? Та тому, що якби будівля належала громаді, то 20.11.2030 року вся Свалява б довідалася, про що написав наш свалявський поет Андрій Карабелеш своєю рукою.
Цій події, гадаю, надали б широкого розголосу, а наш Русинський дім, можливо, красувався би на всіх шпальтах закарпатських газет і приніс б радість тисячам людей у Всемережжі.
Михайло Турок
для Svaliava.net
Коментарі закриті.