Безславне завершення історії Руського народного дому в Сваляві.
У Сваляві у 1920 році були чотири початкові школи:
- Горожанська чеська школа (4 класи);
- Горожанська русинська школа (4 класи);
- Русинська народна школа (6 класів);
- Чеська народна школа (5 класів).
В цьому ж році, за письмовими спогадами відомого старшому поколінню вчителя Василя Лізака, почав свою діяльність вчительський аматорський театр. А вже у 1922 році у нашому місті почали діяти освітянські товариства “Общество “Руськая Читальня ім. А. Духновича” та “Просвіта”.
У 1928 році Свалява стала центром новоствореного адміністративного округу, який об’єднав Свалявський, Нижньоверечанський і Чинадієвський територіальні регіони.
Проявивши, за нинішнім терміном, підприємницький хист, Василь Лізак наприкінці 20-х років минулого сторіччя, біля будівлі нинішнього ЗЗСО №3, влаштував невеличку крамничку з продажу канцелярського причандалля та шкільного приладдя. А оскільки вона була першою крамничкою з подібним асортиментом, вчитель назвав її “Зоря”.
І вона дійсно, як зірниця, приваблювала до себе покупців. До неї почали навідуватися покупці з інших населених пунктів краю. Успішна торговельна діяльність викликала у власників крамниці дилему (до торгівлі залучились ряд місцевих ґаздів, — прим. авт.): розширення площі і різновидності послуг або обмеження торгівлі в асортименті краму. Обрали перший варіант.
Купили таємно у власника “Свалявського квасу”, місцевого єврея, землю під будівництво Народного дому. Чому таємно? Бо конкуренція у торгівлі була і буде. А наші покупці дали письмову гарантію, що протягом сорока років у приміщенні “Зорі” не продаватимуть спиртні напої.
Афішування таких умов громаді б було не на користь. Гроші взяли в кредит у банку. Поручителями виступили свалявські ґазди, що мали нерухоме майно, яким би можна покрити кредит.
Замовили проєктну документацію. З точки зору архітектури, будівля передбачалась масштабною, привабливою і практичною у використанні за призначенням. Шість масивних колон, мов мускулисті руки міфічних атлантів, підтримували глибу-фасад другого поверху.
По три високих і світлих вікон з боків та дев’ять посередині надавали будинку лоск, природну освітленість та привабливість. А над ними, величаво, виблискувала гармонійно вмонтована в коло мезоніну ліра, філігранно виготовлена з міді, — найдавніший символ душевного натхнення, творчості і жертовного служіння людям.
Та при втіленні архітектурного задуму в життя, внаслідок будівельного прорахунку, величаві колони були посунуті на 15 см у бік тротуару. Влада не могла пройти мимо цих 15 сантиметрів, такого “кричущого утиску пішоходів”, відтак змусила замовників переробити план будівлі.
Внаслідок цього, на 15 см був звужений зал для глядачів, що на другому поверсі. Зараз його ширина не 10 м, як передбачалось за задумом, а рівно 985 сантиметрів. Ну і, звичайно, корекція будівельного плану обійшлася нашим свалявцям рівно у 100 000 крон.
Будівництво візитки Сваляви — її перлини — було завершено у 1931 році. На першому поверсі в різні часи функціонували ресторан, пошта, перукарня, хлібний магазин, а на другому — відбувались засідання, виступи аматорських колективів, зустрічі, концерти, репетиції і т. д.
Слід додати, що громада не тільки скидалась на це помпезне будівництво — “Русинського народного дому, — але і на виготовлення кожної букви його назви. Так, відомий інспектор шкіл Іван Добош оплатив власним коштом літеру “Д”, учитель історії Григорій Гузенний — літеру “А”, слюсар Юрій Вощинар не поскупився на літеру “У”, Михайло Меллеш — на “М”, вчитель Василь Попович зупинився на літері “Н” і т. д.
З приходом радянської влади, за Постановою КМ УРСР, у 50-х роках минулого століття приміщення було націоналізовано і передано Свалявському споживчому товариству.
Як воно відносилось до цього приміщення, побачити можна сьогодні наочно. Зникли не тільки букви прізвищ спонсорів будівлі, власник поскупився навіть на встановлення Дошки подяки нашим батькам, дідусям, які залишили нам у спадок місцеву перлину (це вже за часів незалежності, — прим. авт.).
Однак, проявлено ініціативу в іншому. Того року я випадково довідався, що місцеве споживче товариство позбулося своєї власності і “Русинський народний дім” уже не народний, а перебуває у приватних руках.
Ось таке гірке завершення історії місцевої перлини — спадку наших батьків і дідусів. В дописі додаю світлини.
“Чому сірі, непривабливі? — запитаєте Ви. — Хоча є більш сучасні і красиві!” Відповідаю: Заради чуйного серденька справжнього свалявця. Побачивши ці непривабливі фото, не буде так гірко на душі, а серцю не буде так боляче.
Хоча ця біль мене не минула, коли прочитав власні рядки семирічної давності:
Нехай оця безсмертна ліра, Мов оберіг буде для вас. Бо в ній — душа, в ній — наша віра, Що жити буде й після нас!
Жаль, я помилився… На нашому поколінні життя її припинилось.
Михайло Турок
для Svaliava.net
Фото від автора.
Коментарі закриті.