Відображення у малюнках художниці побачила Свалявська ратуша, залізничний вокзал, міський фонтан, Будинок культури та річка Латориця.
Це не перша колекція листівок про Сваляву у мистецькому арсеналі Олександри Черник.
Минулого року вона презентувала серію малюнків про зимову Сваляву до Різдвяних свят, які користувалися серед населення неабияким попитом. Свалявці купували їх не тільки собі, а і у якості привітання родичам закордон, або представлення міста у різних куточках України.
“Почалося все з однієї ілюстрації знаменитого свалявського дуба в самому центрі міста. А цього року я розпочала роботу над серією листівок про це мальовниче містечко.
Свалява надихає місцевих художників на створення незвичайних образів міста, і, оскільки я живу тут уже доволі довго, мені теж було цікаво віднайти свій стиль і зробити власну колекцію”, — розповідає пані Олександра.
Останні кілька років вона виражає свою творчість через листівку — малу графічну художню форму, яка може розповісти про будь-що і до того ж може подорожувати будь-де.
За словами художниці, у серії ілюстрацій про Сваляву вона хотіла розповісти про знайомі кожному свалявцю і туристу місця, про своєрідні “візитівки” міста.
“Хотіла, щоб люди подивилися на ілюстрацію і сказали: “О! Так це ж Свалява! Я знаю це місце, прикольно! Це ж вокзал, це ж Будинок культури, куди я на танці ходжу!” — ділиться пані Олександра.
— Розкажіть, як Вам вдалося так точно передати на листівках атмосферу Сваляви?
— Хотіла, щоб листівки викликали позитивні емоції, посмішку! Щоб люди по-іншому подивилися на ті місця, які бачать щодня.
Для серії шукала новий стиль: щось більш сучасне і мінімалістичне, але обов’язково позитивне і яскраве.
Місця для “портретів міста” обирала інтуїтивно. Ними стали найбільш впізнавані, а також особливі для мене, як, наприклад, фонтан в парку. Великий старий фонтан класичного типового дизайну, який встановлювали у 50-ті роки минулого століття у багатьох містечках. Але в наш час таких фонтанів залишилися одиниці, він уже як раритет. Тим і цікавий для мене.
Він створює атмосферу, сам задає настрій у парку, він — головний інструмент в оркестрі. Збирає навколо себе купу відвідувачів, дітки люблять гратися біля нього, він домінує у ансамблі парка, він — центральна композиція. Крони старих дерев обабіч навішуються як великі парасолі, а спів птахів навесні коло нього — то щось неймовірне.
Далі, наприклад, дуб. “Ну це банально”, — скаже хтось: “Всі знають про дуб”. Але як чудово, що в самому центрі міста є не кам’яний пам’ятник, а живий 500-річний дуб. Він потрібен людям, вони його люблять, в його кроні співають і ховаються від дощу птахи, він позує на світлинах, в спеку люди під ним захищені від палючих сонячних променів, він радує око мідним листям, аж до морозів, коли всі інші дерева вже його скинули. А під ним мініпарк, де вирує життя. Всі головні події відбуваються тут. І сміливо можна сказати, що бабуся і дідусь когось з містян призначали побачення біля дуба. Це своєрідна магія природи.
— Пані Олександро, додайте про своє бачення головної артерії міста — річки Латориця, яка стала однією з натхненних візитівок у колекції.
— Річка велика і прекрасна, зі своїм характером, який особливо яскраво проявляється під час дощів.
На листівці з Латорицею дівчина читає книгу під захід сонця, коли все навколо залито бурштиновим світлом.
Дуже хотілося, щоб міські керівники облаштували набережну Латориці для прогулянок, встановили там кілька лавиць, щоб можна було відпочити ввечері біля “великої води”.
Олександра Черник додає, що, за переказами старожилів, п’ятдесят років тому річки Закарпаття були набагато повноводнішими і їй боляче від того, як обміліла Свалявка і Латориця за останні роки.
У майбутньому художниця має на меті зобразити церкви та заклади, які люблять містяни.
За словами художниці, серія листівок незабаром поповниться новими “портретами” міста, адже у Сваляві, на її думку, ще досить багато місць, достойних ілюстрування.
До речі, слідкувати за творчістю мисткині можна, підписавшись на її Instagram.
Будь першим хто прокоментує