Історія уродженця Пасіки, який пройшов сталінські лагері, брав участь в Другій світовій війні, викладав у військовій академії та, попри звільнення з вишу і кримінальну справу політичного характеру, дослужився до звання генерал-майора.
Про видатну історичну постать Свалявщини та Чехії розповіла виданню Svaliava.net директорка Свалявського історичного музею Марія Цанько.
Як виявилося, майбутній генерал-майор чеської армії Михайло Кодріш народився 6-го листопада 1919 р. у простій селянській родині в мальовничому селі Пасіка, що розкинулося у долині гірської річки Латориця.
Сина назвали на честь батька. Неабиякі здібності майбутнього генерала батьки помітили ще у дитинстві та неймовірно гордилися сином. Коли той пішов до школи — приносив тільки відмінні оцінки, цікавився художньою та радіотехнічною літературою.
Юні роки Михайла Кодріша проходили у період, коли над Європою вже нависала загроза війни. З приходом до влади в Німеччині Гітлера нацисти стали на шлях перегляду міжнародних угод стосовно результатів Першої світової війни.
За умовами Мюнхенської угоди та Віденського арбітражу (за згоди чотирьох європейських держав на анексію чужих територій) у 1938 році гітлерівська Німеччина анексувала Судетську область у Чехії. У листопаді того ж року Угорщині були передані південні території Словаччини і Карпатської України з сотнею населених пунктів.
На думку істориків, цього могло і не статися, якби тодішній уряд Чехословаччини оперся на добре підготовлену, першокласно озброєну армію та мільйонний рух патріотично налаштованих активістів.
Молодь без вагань була готова захищати свою рідну землю. Михайло Кодріш брав активну участь у антинацистських мітингах та маніфестаціях, був серед тих, хто готовий захищати волю рідної землі.
Та з початком окупації Судет Закарпаття фактично було кинуте на поталу хортистам. Малочисельні загони чехословацької армії відійшли з області.
Боронити край стали військові формування Карпатської України. Та новостворені загони січовиків, які були погано озброєні та не мали належної підготовки, не могли чинити тривалого і належного спротиву окупаційної військам. 15 березня 1939-го року окупанти почали проводити тотальні ув’язнення і страти патріотів.
Створювались організації опору, учасниками яких були представники всіх соціальних груп, релігійних конфесій і національностей. Однією з форм руху опору став масовий нелегальний перехід мешканцями краю угорсько-радянського кордону. Серед них був і Михайло Кодріш.
Він, як і багато інших, йшов через Карпатські перевали з чистою душею і відкритим серцем та благородними намірами з надією на швидке повернення додому в ролі визволителів.
Михайло навіть не міг уявити собі, що його бажання захищати рідний край спотворять, а його відправлять до сталінських таборів — три роки виправно-трудових робіт у Котлаському таборі, участь в будівництві Північної залізниці.
Опісля звільнення, яке відтермінували ще на пів року, майбутній генерал поїхав у Бузулук, де тоді формувався чехословацький військовий підрозділ. Звідти його направили в 1-шу окрему бригаду піхотного батальйону, у його складі уродженець Пасіки визволяв від загарбників Київщину, Жашківщину, Вінниччину.
За участь у звільненні Києва Михайла Кодріша було нагороджено чехословацьким військовим хрестом та присвоєно офіцерське звання підпоручика.
У 1944 році харизматичного вихідця із Пасіки призначили начальником зв’язку полку Чехословацьку армійського корпусу. У складі цієї військової частини Михайло Кудріш пройшов боями через Дукельський перевал, визволяв міста Словаччини та Моравії, закінчивши війну в званні надпоручика.
Опісля війни Михайло залишився жити у Чехії та здійснив свою давню мрію — здобув вищу освіту, не покидаючи військової справи. Паралельно навчався на офіцерських курсах, був призначений начальником зв’язку військового підрозділу, який дислокувався у місті Міловіце, неподалік Праги.
У 1957 році підполковник Кодріш вступив до аспірантури Військової академії в місті Брно, де згодом захистив кандидатську дисертацію у званні полковника. Надалі залишився працювати в цій же академії — спочатку науковим співробітником, потім заступником начальника і начальником кафедри інженерного факультету.
Подальші декілька років Михайло Кодріш провів у Африці. Працював офіцером-консультантом радіотехнічних сухопутних збройних сил та авіації у столиці Єгипту — Каїрі. Після повернення до Чехословаччини свою діяльність полковник продовжив у військовій академії в Брні, обіймав посаду заступника начальника з наукової частини.
Будучи у душі борцем за правду та справжнім патріотом, військовий не зміг примиритися із вступом на територію Чехословаччини військ країн тодішнього Варшавського договору, за що його спершу звільнили з академії, а затим на нього відкрили кримінальну справу.
Михайло Кодріш майже два десятиліття був змушений працювати на різних роботах. І тільки 2 травня 1991-го року Міністерство народної оборони Чехословаччини переглянуло його справу: військового було політичного реабілітовано з відновленням військового звання та пенсії відповідно до чинного законодавства.
Згодом його обрали заступником голови Центрального комітету борців за свободу і заступником голови Чехословацькою товариства легіонерів. В цій ролі він організував низку акцій з надання матеріальної допомоги закарпатцям — колишнім воїнам Чехословацького армійського корпусу.
На початку 1995-го року відповідні військові інстанції повернулися до розгляду справи полковника Кодріша і врахували його неоцінений вклад у підготовку офіцерського складу армії.
8 травня 1995 року Михайлу Кодрішу було присвоєно чергове військове звання генерал-майора.
До своїх останніх днів видатних виходець з Пасіки опікувався малозабезпеченими ветеранами Чехословацького армійського корпусу, та разом з фронтовими побратимами — генералом Василем Кучерявим та полковником Василем Петруньом — привозив їм грошову допомогу, одночасно відвідуючи своїх родичів у Пасіці та Сваляві.
Будь першим хто прокоментує