На такі роздуми мене надихнуло питання одного з керівників підприємства (він не місцевий), а звучало воно десь так: Чому у вас, тобто у Сваляві, так проблематично знайти “нормального бухгалтера”? Здавалося б, ними “хоч греблю гати”, а людина каже, що нема. Але чи тільки бухгалтера?
Давайте заглянемо трошки в минуле.
Свалява — районний центр, в місті зосереджені такі підприємства та організації:
- Завод мінеральних вод та райавтодор;
- Торгмаш, Буддеталь, лісокомбінат, лісохімкомбінат, меблева фабрика;
- Електрон, завод продтоварів, хлібокомбінат, державний банк, міська рада, районна рада, районна адміністрація, податкова, пенсійний фонд і т. д.
На кожному підприємстві працювали сотні і тисячі працівників, по декілька чоловік або десятків бухгалтерів, економістів, інженерів, кадровиків, а в організаціях десятки чи сотні працівників бюджетної сфери.
Працівники поважного віку виходили на пенсію, молоді спеціалісти після технікумів, вишів (до речі, був один на Закарпатську область) приходили їм на зміну, набували практичного досвіду, не побоюсь цього слова — навчалися у більш досвічених колег.
Свалява (сучасна) — з підприємств залишився завод мінеральних вод, який перейшов у приватні руки, мізерна частка лісохімкомбінату перейшла у приватні руки, решта ліквідовано, а точніше — зруйновано. Створилось декілька приватних підприємств, обсяги виробництва яких далекі від попередників та сотні ФОП.
З організацій залишилась міська рада, яка розширила свої повноваження, податкова і пенсійний стали відділами, функції яких майже зводяться до функцій ЦНАПу. Молодь закінчує виші (важко навіть порахувати скільки їх на території Закарпатської області), а далі що?
От вам і відповідь: а звідки має взятись той “нормальний бухгалтер” чи економіст, фінансист або юрист, керівник відділу бюджетної організації чи керівник підприємства?
Ця ситуація нагадує мені історію із українським селом, яке “вимирає”. Чому так? Бо люди із села тікають туди, де кращі умови проживання: робота, освіта, доступ до медицини і т. д.
І виникають більш глобальні питання, відповіді на які має давати влада. Чи не стане Свалява “українським селом” (моя думка, що ми рухаємось семимильними кроками в цьому напрямку)?
Чи є розуміння, що з цим робити? Чи є бажання щось з цим робити?
Звичайно, ці питання виникли не сьогодні і не вчора, і ці питання стосуються не тільки теперішньої влади, а і всіх попередніх. Різниця лише в тому, що рішення та дії попередніх — вже змінити не можна, а рішення та дії теперішньої — можуть бути направлені як на вирішення проблем, так і на їх поглиблення.
В більшості випадків це залежить від професійності та компетентності влади. Також треба розуміти, що цю проблему не вирішиш за рік чи два, для цього потрібні роки інтелектуальної, інколи невидимої, копіткої роботи, тому я особисто хотів би, щоб міська рада стала таким собі “інтелектуальним центром громади”, а не “офісом простих рішень”.
Для цього потрібна стратегія, потрібні зрозумілі цілі, яких ми хочемо досягти. Зрозумілі як для влади, так і для громади: що ми робимо в напрямку освіти, охорони здоров’я, зайнятості населення, покращення добробуту громадян, комфортності проживання тощо.
Як правило, намірів багато, але ще треба, щоб вони співпадали з нашими можливостями, тому, звичайно, треба визначати пріоритети: що для нас більш важливе, а що може почекати.
Розуміння цілей стане запорукою незмінності цього курсу не тільки для діючої влади, а й для наступників. Наприклад, не буде так, що один міський голова бачить цілий центр міста у фонтанах, приходить наступний — хоче зручні парковки замість дерев, а третій вигадає ще щось.
Будь-які мінімальні архітектурні зміни чи зміни в благоустрою центру міста будуть виключно тими пазлами, з яких складається картина центральної частини міста, адже це буде контролювати архітектор міста, який не дозволить ВУКГ чи власнику кав’ярні вимостити, наприклад, червону бруківку, якщо планом передбачена коричнева, а також буде громадський контроль, бо громада знає про ціль, в цьому випадку як має виглядати центр міста.
Вирішення будь-якої проблеми повинно починатися з детального аналізу, чого, на жаль, нам сильно бракує. Ми не розуміємо: як ми, як громада прожили минулий рік, чи ефективно ми використали наявні можливості та ресурси, а це і фінансові, і майнові, і людські ресурси також, де ми спрацювали добре, а де допустили прорахунки чи помилки і як їх виправити, а де треба скоригувати чи підсилити свої дії.
Ми не розуміємо, в якому стані комунальні підприємства, освіта, культура, адже вони чомусь не звітують ні перед міською радою, ні перед громадою, можливо, за винятком, якщо не помиляюсь, лікарні та поліклініки, які прозвітували перед міською радою.
Ми також не розуміємо, що вони планують робити протягом поточного року, наступного?
Відсутність такого аналізу призводить до нерозуміння реального стану речей та не дає нам можливості зробити ефективним наступний крок у вирішенні того чи іншого питання, зокрема напрацювання плану дій та зведення до мінімуму ризиків, які виникатимуть в процесі вирішення питання.
Повертаючись до “нормальних бухгалтерів” та “місто чи село”
Ми повинні розуміти, що відсутність підприємств та організацій на території нашої громади призведе до “відтоку мізків”.
Думаю, цей вислів зрозуміють всі, адже основній масі ФОПів, як правило, не потрібен “нормальний бухгалтер”, який знає, що таке матеріальні активи, а що таке нематеріальні активи, як правильно ввести в експлуатацію основний засіб чи нарахувати амортизацію.
Їм потрібен бухгалтер, який, умовно кажучи, один раз на місяць чи квартал відправить звіт у податкову. Я жодним чином не хочу образити чи применшити роль ФОПів і жодним чином не хочу сказати, що ФОПи — це погано, але така реальність і тут нема жодної їх вини.
У всьому потрібен баланс. Поява нових підприємств сприяє створенню нових чи розширенню діяльності існуючих ФОПів. Що в такій ситуації зробить умовний “нормальний бухгалтер” — або буде виконувати роботу нижчої кваліфікації в порівнянні із своїми знаннями, або ж перейде на іншу некваліфіковану роботу (і таких прикладів вже є багато), — і це неодмінно приведе до втрати кваліфікації, — або переїде на роботу в інше місце.
Але найголовніше — що буде робити наша молодь, яка навчатиметься у ВНЗ, як правило, в інших містах, якщо не за кордоном!? Тут відповідь проста і, думаю, зрозуміла для всіх: вони в тих містах і країнах, на жаль, і залишаться. А хто залишиться тут? Над цим ми повинні думати сьогодні, повинні були думати вчора, і переконаний — будемо думати і завтра.
Так, це складні питання, які не вирішиш простими рішеннями, тому хочу, щоб міська рада стала “інтелектуальним центром громади”, наголошую — громади!
Вважаю, що з таких питань повинні проводитись круглі столи, широкі обговорення з залученням компетентних, ініціативних чи таких, що мають власну думку з цього приводу, громадян.
Повинен бути постійний двохсторонній зв’язок “влада—громада”. І для цього існують всі можливості: є Інтернет, є соціальні мережі і т. д.
Влада не може стати “інтелектуальним центром громади”, допоки не буде розуміння того, що той, хто критикує, дає поради, задає питання (часом незручні) — це не ворог, це позаштатний радник, якому не потрібно платити зарплату чи надавати якісь преференції, який не буде ставити лайки чи сердечка під вашим дописом лише тому, що це сказали ви і так треба. Це безцінне джерело інформації, якої так часто не вистачає для прийняття тих чи інших складних рішень.
Який шлях обирає влада та яким буде результат діяльності влади, залежить від багатьох факторів — цілей, які ставлять перед собою керівники, фаховості та компетентності керівництва та працівників, зрілості громадського суспільства. Майбутнє нашої громади залежить від нас самих.
Валерій Лізанець
Будь першим хто прокоментує