Ліси Свалявщини в минулому: історичний екскурс

Ліси басейну річки Латориця, що на Свалявщині, входили в територію Мукачево-Чинадієвської домінії, яка утворена 1680 року злит­тям двох самостійних маєтків, які входили до складу коронних зе­мель з 1514 року. Її лісові маси­ви в басейні Латориці простяга­лися від рівнини до Головного вододілу Карпат, а загальний розмір маєтку становив близько 172,5 тис. гектарів.

Конфіскована від сім’ї Ракоці після поразки антигабсбурзького повстання, домінія переходить в 1726 році до першого власника з родини Шенборнів, які утримували маєток протягом наступних двох століть, до 1928 року.

За цей трива­лий період розміри його зазнавали змін. Назви лісових урочищ зберігаються незмінними. Зазначимо, що на військово-топографічній карті сто­літньої давності — 1894 року — площа лісів рівнини показана більшою, ніж сучасна, а деякі масиви з’єднува­лися між собою.

Передгірні ліси ба­сейну Великої Піні від Сваляви до Оленьова; повністю заліснене гір­ське пасмо між долинами Латориці та Вічі; суцільні ліси в долинах притоків Вічі-Ждиміра, Оси, Заньки.

Освоєння лісів тривало поступо­во, довший час стримуючись слабим розвитком транспортної мережі. Існують вказівки про водяні лісопил­ьні в Жденієві та Збинах з 1765 року, де випускалися дошки, стропила, дранка, лати. Хвойна деревина виби­ралася з навколишніх мішаних лісів. До кінця XVIII століття поблизу Сва­ляви випалювали поташ. Деревина дуба з передгірських лісів йшла на виготовлення бочок для вина, будівництво.

Власники маєтку заохочували переселення на свої землі німець­ких колоністів, яких запрошували для лісових робіт. Так виникли нові поселення серед лісів, як от Ервінсдорф (Нове Сускове, — авт.), куди поселились сім’ї Вольсбергер, Бауман, Штраус, Венк та інші.

У лісових угіддях домнії протя­гом 80-х років XIX століття проведе­но обмір лісів з поділом на госпо­дарчі (для них склали плани) та недоступні в той час для освоєння. Виділили  лісництва, потім їх межі та розмір зазнавали змін.

Вік рубки встановили для дуба на рівнині 100 років, в передгірній смузі — 120; бука — 80 в передгір’ї та середній гірській смузі, 100-річний на більших висотах. Для ялини та ялиці — 80 років (показники, близькі до прийнятих на наш час, — авт.). Виділено охоронну смугу, де вік стиглості на один клас вищий, із 120 років (умовний, оскільки тут не передба­чалося рубати, лише користуватися деревиною вітровальних дерев для полонинського господарства, — авт.).

Точно відомий час, коли в лісах басейну Латориці почали садити культури ялини — з 1887 року, в то­му числі розводити цю породу за межами природного поширення, в бучинах.

Лісопоновлювальні ро­боти, проведені в буковому пасмі маєтку в останню чверть XIX сто­ліття, за наступною оцінкою (в 30-х роках, — авт.) визнавалися як задовільні. Вирубки не були великі, до наявно­го підросту вводили групами дуб чи ялину. Вчасно проводився лісівни­чий догляд (вказував чеський лісов­порядник, — авт.).

Погіршення настало бли­зько 1900 року, зумовлене велики­ми вирубками з безпосереднім примиканням. Відкривалися таким чином значні безлісні площі. Тут вже не було змоги дбайливого до­гляду, висаджені породи пригнічу­вав бук. В деяких гірських урочищах (Жденієво, Оса) культури сильно знищувалися оленями. Поблизу на­селених пунктів пошкоджувалися випасом худоби, пожежами.

Через нестачу посадкового матеріалу роз­міщення інколи збільшували до 4х4 м. На зламі XIX та XX століть збіль­шується попит на букову деревину. У Сваляві діяло склотарне вироб­ництво на буковому вугіллі, виго­товлялася цегла, а біля Стройного випалюється вапно. Розширюється заготівля букової сировини на про­даж за межі району.

Значним споживачем букової деревини стає споруджений у Сваляві завод сухої перегонки дереви­ни, щорічно 100 тис. складометрів дров. Перші лісосіки поблизу цього підприємства були заліснені дубом (лісові культури біля Неліпино, — авт.) та ялиною — в урочищі Хітар, які вирубано декілька років тому. Далі посадки ялини в Правому та Лівому потоці, дубові культури в Квасному потоці, там же чисті за складом ялинові (всі названі ділянки — поблизу Сваляви, — авт.).

Чимало штучно розведеної ялини на Уклінському перевалі та в багатьох інших міс­цях. Перше покоління ялини на місці бука мало енергійний ріст, гарну продуктивність, хоч поступа­лося якістю деревини порівняно з районом природного зростання.

Згаданий лісохімічний завод у Сваляві збудувала фірма “Сольва”, яка купила у Шенборна близько 11 тис. гектарів лісу (як і, власне, право його зрубати на свої потреби, — авт.). Інша віденська фірма на початку століття придбала 6,5 тис. га бучин, збуду­вала лісовозний шлях до села Гута-Ізвор (зараз — Родниківка, — авт.) та поста­вила в Сваляві тартак на 5 пил. Весь масив нинішнього Полянського та Плосківського лісництв являв на по­чаток 50-х років XX століття понов­лені ліси, якими змінено пралісові бучини.

Йшла розбудова вузьколінійних лісовозних залізниць в лісах долини р. Латориці, зв’язавши Сваляву з Квасним потоком (11 км, — авт.). Найдовшою була гілка по долині Латориці, спроєктована так, що на відрізку до Підполоззя не мала жод­ного моста, повторюючи численні вигини русла ріки.

Правий борт долини пройдено експлуатацією майже повністю з 1930 до 1945 рр. Черга лісів по іншій стороні настала в радянський час, коли деревину до вузькоко­лійки подавали через річку тросови­ми пристроями. Тривалий час вузькоколійкою вивозилася деревина з долини Ждимира, досягнувши верхньої час­тини (Чистої зворини, — авт.). Тут її прокла­ли по ґрунтовій дорозі, яка існувала раніше і вела на полонину Стій.

Більшість згаданих лісовозних залізниць працювали ще в період до другої світової війни, потім пе­рейшли на автовивіз.

Ліси долини р. Латориця здавна багаті дичи­ною, а володарі маєтку кохалися в полюванні.  Збудовано мисливський замок (теперішні старий корпус санаторію Карпати, — авт.), оточений пейзажним парком, в угіддях було прокладено зручні стежки, збудова­но будиночки і притулки для зруч­ності полювання, переважно дерев’яних, вони були у всіх лісництвах.

Головним мис­ливським сезоном вважалася осінь, коли в замок Берегвар приїздило багато гостей.

Найбільшого розвит­ку полювання набуває в період 1864-1894 рр. Згідно із записами у книзі відстрілу, за вказані три десят­ки років було добуто:

• Косуль — 721, оленів (дорослих та молодих, — авт.) — 1345 (“красна” або “висока” дичи­на, — авт.);
• Ведмедів — 146, чорної дичини — диких кабанів та підсвинків — 924;
• Рисі — 66, вовків — 266, куниці — 639, видри — 149;
• Лисиці — 3420, зайців — 4281, дикої кішки — 215 особин;
• Та­кож цінних мисливських птахів — те­теруків, рябчиків тощо.

Згодом мислив­ство зазнало деякого занепаду, а в період Першої світової війни військами двох протидіючих сторін в Карпатах (включаючи і північний макросхил, — авт.) було знищено, як вва­жається, близько 7 тисяч оленів.

Ініціатором повної заборони на від­стріл оленя на Прикарпатті висту­пив лісничий Гальчинський в 1917 році. Вона тривала 5 років. По­голів’я копитних поновилося. Але в 30-х роках XX століття ведмідь, рись, куниця, видра стають рідкісни­ми в лісах долини р. Латориця, а навпроти них в книзі реєстрації трофеїв скромно про­ставлено нулі. Копитні при тому бу­ли визнані шкідниками лісових куль­тур та молодняку. Оленів, косулі, ка­бана щороку добували тоді близько трьох десятків (кожного виду звіра, — авт.).

У 1928 році Шенборн продає свої закарпатські володіння новоствореному акціонерному товариству “Латориця”, господарство отримує назву “Великого маєтку Мукачеве” за назвою його адміністративного центра.

На той час загальна площа маєтку склада­ла 102 тисячі га, з неї лісу — 89,5 тис. га, інші угіддя — луки випаси, рілля, сади, також садиби за межами лісу займали 12,5 тис. гектарів. Ліси поділялися на 6 лісництв, в тому числі: Свалява — 27,6, Поляна — 12,8, Жденієво — 17,8 тис. га.

У перші роки по утворенню акціонерного товариства госпо­дарство в лісах велося по перехідному плану (але, як було за­значено потім, в першу чергу поліпшилася лісокультурна робо­та, — авт.). Лісовпорядкування після підго­товчих заходів, що включали гео­дезичні праці, приведення в по­рядок документів тощо, провели в 1934 році — на десятирічний пе­ріод.

При складанні планів на ре­візійні 10 років метою лісового гос­подарства було збільшення участі дуба, в букових лісах створювати мішані насадження, де посилити участь дуба та ялини. Го­ловне користування намічалося про­вести за 10 років на площі 11 тис. га, і майже на 9-10 лісосіках передбача­лися лісокультурні роботи.

В букових лісах проєктувалися рубки суцільні, про­тягом 1929-30 років, відразу по ут­воренню товариства “Латориця”, було закладено ряд роз­садників. Це були розсадники тимчасові.

Вирубки заліснювались свіжі. Перевагу надавали школованому матеріалу. Лісорозсадники мало кожне лісництво. Збережений буковий підріст доповнювався по­садкою ялини, дуба, явора, ясена з розміщенням через 1,2 чи 1,5 мет­ра, ясен і явір — 2х2 м. В деяких ви­падках заліснювали і старі вирубки.

Щодо лісового насінництва, вка­зувалася бажаність використання насіння з власних лісів. У Свалявському лісництві збудували шишкосушарку. Насіння явора і ясена бу­ло завжди достатньо, але насінні ро­ки дуба траплялися не часто, дово­дилося вряди-годи купувати жолуді з інших господарств. Модринове насіння рекомендоване татранського походження.

Оскільки в створенні акціонер­ного товариства “Латориця” брав участь іноземний капітал кількох європейських країн та Америки, драматичні події, у вир яких Закар­паття потрапляє від 1938 року, не припинили його існування, хоча відбилися на обсязі рубок, якості поновлення лісів. Діяльність “Латориці” закінчилася лише в кінці 1944 року, коли Народна Рада Закарпат­тя націоналізувала всі ліси та інше майно акціонерної компанії*.

Тиберій Бауман,
для Svaliava.net

---

*Для підготовки статті було використано матеріали наукових статей та історичних документів.