Свалявець за п’ятнадцять років зібрав понад 300 приймачів з США, Англії, Франції, Чехії, Латвії, Швеції, Нідерландів, Угорщини та Польщі, відкривши у себе вдома унікальний мінімузей.
Чоловік не просто колекціонує старовинні радіоприймачі, але й реставрує їх. Інженер за освітою вдихає у старі радіо нове життя. Великі і маленькі, з підсвіткою і без, з платівками чи грамофонами.
І всі вони приймають радіохвилі на поки ще наявних радіостанцій на середніх і довгих хвилях, відомих з тогочасної преси та кінофільмів про знаменитий туристичний залізничний маршрут Східний експрес Лондон—Стамбул, який курсував з 1983 по 1977 рік і в якому в якості ретрансляційного радіоприймача-підсилювача в 30-х роках експлуатувався один з дуже цікавих англійських радіоприймачів моделі Mc Michael Mains Three.
Менш відоме інше надзвичайно цікаве радіо, але з ще більш інтригувальною історією, — розкішна радіоконсоль DUX з чудовими художніми орнаментами з шпону різних порід дерева, куплена в Швеції на аукціоні і яка колись знаходилась в резиденції Короля Швеції Густава VI з 1950 по 1977 рік.
Вони не просто гарно і якісно працюють, звідти виринають неймовірної частоти та чистоти мелодії, які ми навряд чи зможемо почути у повсякденному житті. До радіо з США 30-х років Петро Дербаль навіть примудрився прилагодити USB-вхід, чим здивував мене ще більше.
Відвідуючи його дім, уява відкидає тебе на століття назад у Велику Британію, Швецію, Чехію, Угорщину, Америку, і ти просто насолоджуєшся якісним звуком, прекрасними мелодіями та цікавою історією, яку пан Петро розповідає з великим запалом та азартом.
Вражають також експонати старої елітної радіотехніки — радіоконсолі відомих брендів RCA, Zenith, Blaupunkt, PHILCO, Telefunken та Farnsworth. Колекціонер розповів, що зараз багато хто з поважних людей бажає мати такі програвачі у себе вдома, особливо їх цінують меломани.
Майбутній майстер народився у Сваляві, закінчив Свалявську школу №3, технікою захоплювався з дитинства та відвідував радіогурток. Але зізнається, що справжнє захоплення відчув під час військової служби в Угорщині. Вже тоді у юнака зароджувалася мрія про антикваріат.
“Радіотехнікою займаюсь з дитинства. Своє перше найпростіше радіо власноручно склав з підручних матеріалів у сьомому класі.
У восьмому класі виготовив свої перші підсилювачі і колонки для шкільних дискотек, підсилювач, до речі, зберігся до наших днів.
В армії прослужив чотири роки на військовому телецентрі з телестудією, де підвищив свою кваліфікацію. Після повернення на Закарпаття, з 1986 по 1992 рік пропрацював регулювальником апаратури на заводі “Електрон” в лабораторії метрології.
Потім до самої пенсії був приватним підприємцем, займався ремонтом радіотехніки у власній приватній майстерні, а пізніше — з 2008 року — встановленням систем відеонагляду”, — розповідає Петро Дербаль.
— Як у Вашій колекції з’явилося перше радіо?
— Якось випадково мені потрапив у руки старий радіоприймач, і тут я згадав про радіо мого дитинства, бо колись у мене був подібний.
Знайшов такий самий на аукціоні антикваріату, відремонтував і залишив його як пам’ятку.
Потім почали потрапляти на очі інші антикварні приймачі, і я вже не міг відмовити собі у задоволенні “поспілкуватись” із старою технікою, якій часто буває далеко за п’ятдесят…
Зараз у моїй колекції більше 300 радіоприймачів зі всіх країн і куточків світу, починаючи від найновіших транзисторних радіоприймачів 70-х років і закінчуючи найстарішими ламповими радіо 1925-26 років.
— Які експонати Ви купували спочатку? Вітчизняні чи закордонні?
— Спочатку колекціонував, звичайно, тільки те, що було доступне в Україні: старі транзисторні радіо, лампові радіо та радіоли. А потім “на куражі” почав купувати цікаві радіоприймачі за кордоном.
Точніше — обмінювати з колекціонерами з інших країн. Так здобув багато друзів за кордоном, підтримую з ними стосунки і продовжую поповнювати колекцію. Вірніше, поповнював до початку війни. А зараз тільки відновлюю і реставрую старі придбання. І то коли є настрій і натхнення, а під час війни з ним якось складається не дуже.
Але маю надію, що війна колись таки закінчиться і тоді знову спробую реалізувати свою мрію — створити музей антикварних радіо у Сваляві. Поки ж залюбки приймаю відвідувачів удома, де проводжу екскурсії та розповідаю про цікавинки колекції.
— Розкажіть про, на Ваш погляд, найцінніші експонати.
— Можу похизуватись наявністю багатьох дуже цікавих експонатів з багатою історією в своїй колекції, про які зараз знімаю відео. Маю канал на YouTube “Old tube radio on line museum. Svalyva. Ukraine”, який веду вже 12 років і на якому зараз вже біля 200 відзнятих відеороликів з історії радіо.
Сьогодні розповім про радіолу — радіоконсоль “Дакс” з резиденції короля Швеції. З історії, розказаної продавцем, я спочатку розсміявся, але потім знайшов деякі факти в Інтернеті, які змусили мене, принаймні, припустити таку можливість. Тепер я вже точно знаю, що дизайн моєї радіоли майже повністю скопійований виробником радіо з дизайну старого комода ручної роботи, виготовленого видатним майстром в 1778 році, який зараз знаходиться в Національному музеї Швеції у Стокгольмі.
Отже, це говорить про те, що він точно може бути експонатом з інтер’єру одного з королівських замків. Консоль зроблена з десяти видів шпону. Збоку у ній були два тайники, думаю, там ховали документи.
Зверніть увагу два латунні герби королівської родини у верхніх кутах консолі. Герби один в один повторені зі старого королівського комоду, зробленого для одного з королів у XVIII столітті.
Моїм же експонатом користувався король Густав VI Адольф. Він був останнім з монархів Швеції, який мав реальну політичну владу, тобто до конституційних реформ, ініційованих у 1971 році.
Він був всебічно розвиненою людиною: захоплювався мистецтвом, археологією, ботанікою, заснував Шведський інститут у Римі. Монарх мав величезну бібліотеку з 80 тисяч томів, до того ж читав їх усі. І напевно, захоплювався музикою.
Радіоконсоль облаштована одразу трьома видами відтворювачів музики: радіоприймачем, платівковим програвачем та бобінним магнітофоном, а звук із них дійсно можна назвати королівським.
— Які Ваші найулюбленіші приймачі з усього представленого різноманіття?
— Мої найулюбленіші приймачі — це прилади, виготовлені у 1930 і 1935 роках. Також у колекції є приймач із знаменитого Східного експреса Лондон—Стамбул. Можна тільки уявити, скільки елітних туристів європейців слухали мелодії, що лунали з нього під час гуркотіння експреса.
Є ще один цікавий приймач, який у 32-му році мав уже увесь діапазон частот і на той час мав таку чутливість, що міг приймати радіо “Ватикан” із США.
Тож є на що подивитися, збагатитися інтелектуально, поповнити знання з історії радіо та отримати музикальний екстаз від якісної музики.
Радо запрошую усіх охочих завітати до мого музею та відчути дух старовинних радіохвиль. Перегляд за попередньою домовленістю.
Будь першим хто прокоментує