“Якось мені написала замовниця, яка сказала, що їй сподобалися мої роботи, вона є видавцем дитячих християнських матеріалів і шукає художника-ілюстратора. Жінка назвалася незвичайним ім’ям Еріка і мешкала вона на Закарпатті в містечку Свалява. Замовник з такої далекої для мене західної частини країни трапився вперше. Як би ж я тоді знала, куди поверне життя і як будуть розгортатися події…” — розповідає Олександра Чернік, молода талановита мисткиня, виставка робіт якої нещодавно відбулася у Сваляві.
— Олександро, розкажіть трішки про себе. Звідки Ви до нас приїхали?
— Я художниця-ілюстраторка. В Сваляву приїхала з Харкова, куди переселилася з мого рідного міста Донецька після початку бойових дій у 2014 році.
Народилася я в сім’ї художника та балерини. Тато дуже гарно малював, займався художньою ковкою, талант передався нам із сестрою.
Донецьк прийнято вважати виключно промисловим і шахтарським містом, але там дійсно були великі можливості для реалізації у творчості.
Я закінчила художнє училище за спеціальністю “Графічний дизайн” і це були “золоті часи”. Потрапити в коло однодумців і людей, що мають з тобою однакові погляди на життя та вподобання, було неабияким щастям.
У 2013 році вступила на магістратуру в Луганську академію мистецтв. Там на уроці геральдики нам якось дали завдання створити власний герб. Потрібно було вибрати девіз і символи, з яких він складався би. Мій девіз лунав так: “Semper in motu”, що з латині перекладається як “Вічний рух”. Пам’ятаю, як викладач тоді сказав: “Будьте уважні! Цей девіз поведе вас через життя”. Так і сталося.
З тих пір увесь час малювала: для себе, для роботи, для людей. Окрім того, багато подорожувала, знаходячи нові ідеї для творчості.
— Який основний напрямок Вашої роботи?
— Основним напрямком моєї діяльності є ілюстрація дитячих книжок. Шлях ілюстратора почала з дитячого періодичного видання. Малювала для донецького журналу “Кузя” і любила свою роботу. Згодом відчула потребу “масштабувати творчість”, з’явилася мрія про більш серйозний проєкт.
Переїхавши в Харків, продовжувала займатися ілюстрацією дитячих книжок. Там, до речі, до війни знаходилася найбільша кількість видавництв дитячої літератури. На той час моя власна колекція ілюстрацій вже налічувала близько 20 книг, розмальовки, ігри і багато іншого.
Восени 2021 року зі мною стався випадок, котрий згодом змінив моє життя. Працюючи в Харкові, почала виконувати замовлення для одного з закарпатських замовників. Еріка Мурза якось запропонувала стати мені ілюстратором її авторських робіт — дитячих християнських книжок та ігор. Разом з Ерікою ми добре попрацювали над декількома проєктами, і за цей час добре здружилися заочно.
— Чи пам’ятаєте день початку війни?
— Так, я якраз відсвяткувала день народження і, як завжди, займалася творчими справами. Добре пам’ятаю звуки важких вибухів ще з “донецьких часів”. Отож 24 лютого одразу зрозуміла, що почалася війна.
Чесно кажучи, в той момент подумала, що моє творче життя скінчилося. Що художник — це остання професія, яка може бути корисною у воєнний час. В перші ж години люди почали виїжджати з Харкова. Моя сім’я не знала куди їхати, часу на роздуми було не так багато. В цей момент написала Еріка та запитала, як у мене справи, на що чесно відповіла: “Кепсько”.
Її відповіддю було: “Чекаю на тебе!” Я відповіла, що приїду не сама. Вона впевнено повторила: “Чекаю!” Я була приємно шокована такою людяністю, відкритістю та готовністю допомогти. Ми ж жодного разу не бачили одна одну.
До Сваляви ми з чоловіком та мамою їхали довгих 6 днів, зупиняючись лише на кілька годин уночі, щоб поспати. Коли ж дісталися Сваляви, я знайшла ще одну сім’ю.
Після початку війни малювати я не могла від слова “зовсім”. Банально не піднімалася рука. Важкий психологічний стан лікувала роботою. Майже з самого початку Еріка Мурза організувала волонтерський рух, що згодом трансформувався в повноцінний Диякональний центр. Там потрібні були робочі руки і багато часу. Ось так я мала за честь стати частиною волонтерської команди.
— Скільки часу Вам знадобилося, щоб реабілітуватися та повернутися до творчості?
— До творчих справ повернулася місяці зо два потому. Спочатку навіть ручку від планшета тримала невпевнено, адже ніколи так надовго не залишала малювання. Але, дякувати Богу, зрозуміла, що країна живе, бореться, працює. І моя робота потрібна країні — це було щастя.
Зараз займаюся створенням ілюстрацій для християнських настільних ігор, розмальовок, створюю персонажів, оздоблюю обкладинки книжок.
— Як, до речі, виникла ідея організувати виставку, яка нещодавно пройшла у Сваляві?
— В процесі розвитку свого індивідуального творчого напрямку. У мене є творча майстерня, яка називається “Chernik_art”, тут реалізую поклик своєї душі: улюблений вид мистецтва — акварель перетворюється на постери і листівки.
Цьогоріч мені дуже пощастило поділитися моїми творчими здобутками із свалявцями та гостями міста.
Моє бажання трансформувалося у першу персональну виставку акварелей, що проходила у кав’ярні “Stories espresso bar” та мала досить цікавий формат. На виставці була представлена велика кількість різноманітних листівок, постерів та акварельних робіт в оригіналі, що стало своєрідним підсумком моєї творчої діяльності протягом останніх трьох років.
Хотілося внести світлу і позитивну ноту в життя людей, трохи розрадити їх посеред таких важких часів для України, підняти настрій, викликати посмішку. А також важливо було почути думки та побажання, зрозуміти, наскільки мої роботи потрібні людям.
— Поділіться творчими планами на майбутнє.
— Мене дуже надихає природа Закарпаття, чисте повітря, живописні гори і краєвиди Свалявщини. Тож сподіваюся незабаром створити акварельну колекцію, у якій будуть зображені місцеві пейзажі та видатні місця Свалявського краю.
Лілія Антонюк,
Svaliava.net.
Всі фото — Олександра Чернік.
Будь першим хто прокоментує