Історія свалявського залізничного вокзалу сягає часів Австро-Угорської імперії та налічує майже сто п’ятдесят років.
Редакція видання Svaliava.net вирішила поділитися цікавими фактами та світлинами залізничного будинку, зібраних у Свалявському історичному музеї.
Вокзал є візитівкою будь-якого міста. Саме будівля свалявського вокзалу складає перше враження про місто у гостей, що прибувають на Свалявщину, користуючись залізничним транспортом.
Будівництво залізничного полотна на Закарпатті розпочалося ще у ті часи, коли Угорщина перебувала в складі імперії Габсбургів та фактично була “державою у державі”.
Спочатку Закарпаття отримало залізничне сполучення з Будапештом, а звідти і з Віднем у 1880-х роках. Перший потяг новою залізницею Сату-Маре—Королеве—Буштино пройшов 16 червня 1872 року.
З історичних документів відомо, що у 1881 році було завершено будівництво залізничного сполучення Мукачево—Свалява—Лавочне. А у 1886 році відкрили залізничну станцію у Сваляві.
За будівництво вокзалу у Сольві взялося акціонерне товариство “Угорської Північно-Східної залізниці” (німецькою “Ungarische Nordostbahn”, — прим. авт.). Першу будівлю свалявського вокзалу прикрашала меморіальна дошка. Споруда мала три поверхи та складалася з двох основних приміщень і одного додаткового.
Згодом був запущений рух потягів сполученням Львів—Мукачево через Сваляву та впроваджені безпересадкові вагони до Будапешта.
До слова, прямого потяга між Львовом і Мукачевом не було, адже на той час в австрійській і угорській частині імперії були різні залізничні оператори. Отож, потяги львівської частини австрійських залізниць курсували тільки до станції “Лавочне”, а там безпересадкові вагони чіпляли до потяга, який відправлявся до Мукачева і далі до Будапешта.
За словами директорки Свалявського історичного музею Марії Цанько, у той час залізничне полотно у Сваляві використовувалося для вантажних та пасажирських перевезень. Потягами з Відня прибували до Сольви туристи та відомі особистості тогочасся.
“Граф Шенборн, міністри та інші високопоставлені особи Австро-Угорщини приїздили до Сольви з травня по жовтень для відпочинку у санаторії “Ерджебед”, що знаходився на території нинішнього Неліпина, та інших оздоровницях“, — розповіла вона.
Цікавим є і той факт, що вантажні парові потяги, які їздили на вугіллі та дровах, перевозили до Європи зі Свалявщини деревину, вапно, сусківський андезит та, звісно ж, мінеральну воду.
В 1944 році, напередодні наступу радянський військ, бомбардувальники зруйнували вокзал та міст через Латорицю, щоб погіршити будь-яку логістику.
Одразу опісля закінчення війни у 50-х роках на старому фундаменті австрійської будівлі залізничного вокзалу була зведена нова, яка функціонує і донині.
Періодично свалявський залізничний вокзал реставрується та змінює кольорову гаму. За своє “життя” візитівка міста набувала чорного, сірого та бежевого кольору, у якому вона існує і донині.
До теми:
- Народний дім у Сваляві: Таємниця, що залишиться невідомою у 2030 році;
- Як навчалися учні свалявських шкіл за часів Угорщини.
Лілія Антонюк,
Svaliava.net
Коментарі закриті.