Зараз є чи не найкраща нагода подякувати за самовіддану працю і привітати представниць однієї з найгуманніших професій на землі. Щорічно 12 травня відзначається Міжнародний день медичної сестри. Медсестринство — важка, складна, відповідальна, але вкрай важлива і незамінна професія.
З нагоди свята видання Svaliava.net поспілкувалося з досвідченою представницею цієї професії — головною медсестрою обласного Будинку дитини у Сваляві Ганною Юріївною Галегою, яка працює в дитбудинку вже більше сорока років.
Загальний професійний досвід Ганни Юріївни складає 44 роки, 43 з яких вона присвятила себе роботі у сиротинці.
— Ганно Юріївно, передусім вітаємо Вас щиро з професійним святом! Скажіть, будь ласка, чому Ви обрали саме медичну стезю?
— В дитинстві здоров’я у мене було не дуже кріпке, мала хронічний тонзиліт, часті ангіни, доводилося часто спілкуватися з лікарями. Це мабуть і повпливало на мій майбутній вибір професії, поставила собі ціль стати медиком.
Пішла навчатися на медичну сестру, закінчила Міжгірське медичне училище з відзнакою, далі продовжила навчання заочно в УжНУ на біологічному факультеті. Після розподілу потрапила на роботу у Свалявський будинок дитини, який тоді знаходився у приміщенні нинішньої стоматологічної поліклініки.
Думала, відпрацюю три роки та піду в інший заклад, але настільки прив’язалася до цієї роботи, що не могла навіть уявити себе в іншому місці. Хоча була можливість після закінчення університету викладати біологію і хімію в дитячому школі-інтернаті.
— Розкажіть, будь ласка, що це за картина висить у Вашому кабінеті?
— Це моя улюблена (посміхається, — прим. авт.). Вона висіла у групі в старому приміщенні Будинку дитини, куди я у 1979 році прийшла працювати. Потім сиротинець переїхав у нове приміщення, картина десь загубилася, та одного дня, зайшовши у кабінет старшої медсестри, побачила, що вона висить на стіні. Хтось таки знайшов її (посміхається, — прим. авт.).
З іншого боку ця картина особисто для мене цінна ще й тим, що вона яскраво демонструє зв’язок дитини та тварини, ніби виховує у підростаючого покоління гуманне ставлення до братів наших менших.
— З чого починається Ваш робочий день?
— На початку кожного робочого дня ми проводимо п’ятихвилинку з усіма лікарями та медсестрами у присутності головного лікаря. Нічна зміна здає чергування денній зміні, працівники зазвичай доповідають про стан здоров’я дітей за минулу добу, затим вирішуємо поточні питання, які виникають.
Перевіряю по групам, щоб усі були на роботі, дотримувався санітарний стан, медсестри працювали згідно з графіком та виконували свої функціональні обов’язки.
Зараз у штаті сиротинця працює 53 медсестри, що займаються з дітками, виконують призначення лікаря, та 52 молодші медсестри, ми ще називаємо їх нянечками, що їм допомагають.
— Скільком діткам працівники закладу заміняють сім’ю? Скільки діток до року проживає у сиротинці?
— Тепер у дитбудинку перебуває 52 дітей наших, десятьом з них ще не виповнилося й року.
Ще прийняли 35 дітей із Білоцерківського сиротинця, які приїхали у Сваляву з початком повномасштабного вторгнення, та зараз перебувають у нас. Білоцерківські дітки добре пристосувалися та адаптувалися, відчувають себе у нашому закладі, як вдома, двійко з них навчаються у Свалявських школах. Персонал дитячого будинку з Білої Церкви, до речі, сьогодні разом з нами працював на подвір’ї, прибирали територію, доглядали за квітами.
В цілому в нашому закладі немає випадкових людей, всі працюють за покликанням. Якщо говорити про досвід персоналу, це сім, вісім, дев’ять років щонайменше. Маємо постійний сталий колектив, хіба що хтось йде на пенсію або у декретну відпустку. А дітки для мене особисто всі однакові, я їх усіх люблю, до всіх добре ставлюся. Просто дитину не можна не любити.
— Як Вас зустрічають дітки, коли навідуєтесь до них у групи?
— Зазвичай кажуть: “Ганна Юріївна прийшла (або мама)”. А ще запитують, коли гості до нас приїдуть? Діти звикли до того, що я приводжу у групи гостей. До нас часто приїздять волонтери, привозять дітям подарунки, допомогу. Діти дуже цьому радіють.
Нещодавно, наприклад, у нас відкрилося відділення реабілітації для дітей з вродженими вадами (ДЦП, аутизм), куди волонтери закупили найсучасніше обладнання — таким не може похизуватися жоден державний дитячий медичний заклад області.
— Скажіть, а чи вдавалося зустрічатися вже з дорослими випускниками Свалявського сиротинця?
— Багато наших вихованців були всиновлені сім’ями із-за кордону: Іспанії, Італії, Німеччини, США. Вихованці виростають, але нас не забувають, навідують. Приміром, позавчора приїздив наш випускник — волонтер, журналіст. Спілкувалися, він дуже добре ставиться до наших діток, ніколи не приїздить без подарунків.
Крім того, чекаємо у гості ще одного нашого вихованця, що був всиновлений сім’єю з США, де виріс та став мільйонером (!) Він проявив ініціативу подивитися на те місце, де жив та зробив перші кроки у життя, де його виховували, де замінили йому батька й матір. Імена, звичайно, ми озвучувати не будемо, це таємниця.
Закінчили нашу розмову у тіні величезних квітучих каштанів, що Ганна Юріївна висадила власноруч на території дитбудинку ще у далекому 1982 році. Піклується, щоб на подвір’ї було чисто, затишно, приємно та красиво, словом, як удома.
Лілія Антонюк
Будь першим хто прокоментує