Нещодавно видання Svaliava.net писало про дебют 18-річного футболіста з Росош Дмитра Годі за молодіжну збірну України у матчі проти Південної Кореї.
Враховуючи таку знакову подію не тільки, власне, для самого футболіста, але й спортивного життя Свалявщини, вирішили поспілкуватися з Дмитром, щоб з перших вуст дізнатися про те, як він сприйняв звістку про виклик у головну молодіжну команду країни.
— Вітаю, Дмитре. Для початку хотілося б дізнатися, як саме складався твій шлях до великого футболу?
— Захоплюватися футболом почав ще у віці шести років, а вже в сім батьки віддали мене в дитячу футбольну школу “Сузір’я”, де вже почав активно тренуватися і, так би мовити, на практиці засвоювати усі тонкощі гри.
Після шести років виступів за “Сузір’я” перейшов до Ужгородської спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву з футболу, де тренувався і виступав упродовж чотирьох років.
Після початку повномасштабного російського вторгнення перейшов до угорської “Кішварди”, за яку грав не надто довго.
— Після Угорщини, очевидно, ти знову повернувся в Україну…
— Так. Пригадую, це було під час літньої відпустки. Мені запропонували доєднатися до “молодіжки” рівненської команди “Верес”. Все добре обдумавши і зваживши всі “за” і “проти”, погодився на цю пропозицію і поїхав у Рівне на перегляд. З того часу захищаю кольори “Вереса” і ні разу не пошкодував про своє рішення.
— Дмитре, твій виклик у молодіжну збірну України: як ти сприйняв цю звістку?
— Напевне, забракне слів, щоб передати всі емоції, які, відверто кажучи, у той момент переповнювали мене. Певна річ, був безмежно радий з того, що отримав можливість захищати кольори збірної команди своєї країни. Для мене це велика честь.
— Як воно — вперше виходити на футбольне поле в якості гравця національної збірної?
— Це важко передати. Повторюсь, це велика честь виходити у футболці збірної України. Поруч з тим це серйозна мотивація, це свідчення того, що я рухаюся у вірному напрямку, що мої зусилля не є марними. Принагідно хочу подякувати головному тренеру збірної U-19 Олегу Кузнецову за те, що повірив у мене.
— До речі, як часто буваєш вдома? Тягне у рідні краї?
— На превеликий жаль, вдома буваю не так часто, як би того хотілося. Звісно, рідна домівка завжди тягне, адже асоціюється вона з приємними дитячими спогадами. Тому, маючи хоча б найменшу змогу, стараюся приїздити, щоб побачитися з рідними та друзями.
— Як проводиш вільний від футболу час?
— Як правило, відпочиваю. Інколи полюбляю сходити на фільм чи просто прогулятися містом, щоб, так би мовити, трохи розвіятися, зібратися з думками та налаштуватися на прийдешні тренування та матчі.
— Чи є в тебе мрія?
— Як і в мільйонів українців, мрію, щоб ця війна закінчилася якомога скоріше нашою перемогою.
Водночас хочеться якнайкраще розкрити свій потенціал, тому зараз активно працюю над цим, стараюся викладатися на всі сто відсотків. Маю надію, в найближчій перспективі ці зусилля прокладуть мені стежину до якогось топового клубу.
Принагідно хотів би подякувати нашим мужнім воїнам та всім тим, хто так чи інакше наближає нашу перемогу. Слава Україні!
Svaliava.net
Коментарі закриті.