Свій вчительський крок Ганна розпочала ще у дитячі роки. Тоді разом з подругами часто відтворювали уроки вчителя та учнів у школі, відчуваючи неабиякий захват. Крім цього, в шкільні роки доводилося дбати про молодших братів та сестер, що лише підсилило внутрішній звʼязок з дітьми.
Згодом дівчина вирішила: любов та тепло, що відчуває до малечі, потрібно трансформувати в життя. Тоді вступила до Мукачівського державного університету, де здобула освіту практичного психолога та вчителя початкових класів. Це — лише початок, адже далі почала опановувати різні психологічні напрями: арт- та пісочну терапії, а також гештальт-терапію. Навіть зараз продовжує навчання в Інституті розвитку символдрами та глибинної психології.
Нині Ганна працює в Свалявському закладі загальної середньої освіти №3 педагогом-організатором та є членом Української громадської організації “Інститут розвитку символдрами та глибинної психології” (ІРСГП, — авт.). Вільний час також дарує дітям, бо проводить заняття для дітей дошкільного віку в центрі розвитку дитини “Азбука”. Тому й говоримо з нею.
— Розкажіть, як давно почали працювати в школі і чи подобається Вам ця сфера?
— У закладі освіти працюю вже дев’ятий рік. Ця сфера діяльності мені дуже близька. Найважливіший момент в освітньому процесі для мене — це емоційний контакт з дітьми, їх потрібно відчувати та чути. “Я люблю свою роботу, я прийду сюди в суботу” — вираз однозначно про мене, адже навіть розвивальні заняття для дітей проводжу в суботу. Так, це забирає багато сил, ресурсів та часу, але коли бачу результат своєї праці — надихаюсь творити і розвиватися самій, щоб працювати якісніше.
Сучасних дітей сьогодні називають “поколінням смартфонів”, і для того, щоб краще їх розуміти, варто бути на одній хвилі з ними. Зізнаюся, що завдяки підліткам сама теж багато чого дізнаюся. У нас, так би мовити, життєвий взаємообмін.
— Чому, на Вашу думку, правильне виховання дітей важливе для сучасного світу, зокрема в школах?
— Починаючи відповідати на це запитання, хочу насамперед почати із притчі, яка одного дня мені пригледілася:
“Молоде подружжя зі своїм п’ятиденним первістком на руках прийшло до старого мудреця, щоб запитати, коли треба починати виховувати дитину. Той вислухав батьків і сказав: “Ви спізнилися на дев’ять місяців і п’ять днів”.
Сім’я, за моїм переконанням, є тим безпечним та звичним середовищем для дитини, де вона отримує базові життєві цінності через процес наслідування поведінки від батьків. Пізніше цю естафету передають вихователям в дошкільних закладах та вчителям в школах, оскільки багато часу діти проводять саме в освітньому середовищі. Цей процес охоплює навчання, виховання та розвиток учня, а вчителі, демонструючи власний приклад, формують характер та знаходять індивідуальний підхід до кожної дитини.
У теперішні часи особливо важливо бути свідомим та уважним, оскільки сучасне суспільство вимагає від вчителів більшого рівня емпатії, толерантності та розуміння різноманітності.
— Розкажіть про книги, фільми або інші твори мистецтва, що надихають Вас у Вашій професійній діяльності.
— Настав час змін, нових ідей та трансформації освіти, тому для мене, як для вихователя, важливо постійно розвиватися та займатися самоосвітою, ознайомлюючись з новою інформацією. Відразу ж згадався індійський фільм-мюзикл “Зірочки на землі”, який став важливим для мене, оскільки він підкреслює унікальність та талант кожної дитини, що потрібно виявити та розвивати.
Я також активно беру участь у різних навчальних заходах, семінарах та EdCamp-конференціях, де натрапляю на цікаву інформацію та ділюся досвідом з іншими освітянами. Нещодавно познайомилася з цікавими розробками для роботи з дітьми від психологині Світлани Ройз та прочитала книги “Дорослі діти емоційно незрілих батьків”, “Вільні діти емоційно незрілих батьків” Ліндсі К. Гібсон, що надихнули мене на нові думки та підходи в роботі з дітьми. Їх рекомендую всім, хто хоч краплею повʼязаний з дітьми.
— Які підходи використовуєте для спілкування з дітьми і як заохочуєте їх до комунікації?
— У моїй роботі з дітьми я використовую різні підходи до спілкування, опираючись на їхні індивідуальні потреби та особливості. Для створення довірливого зв’язку з дітьми, витрачаю час на вислуховування їхніх думок, почуттів та інтересів. Деякі дітки швидко відкриваються для спілкування, іншим потрібно більше часу, тому завжди стараюся бути терплячою та розуміючою.
Одним із ключових аспектів комунікації є підтримка та похвала. Я намагаюся вислухати дитину, підтримати її в труднощах та заохочувати до подальшого розвитку. Важливо також показувати їм, що їхні думки та почуття важливі, а їхні досягнення варто відзначати та вдячно приймати.
Крім того, намагаюся використовувати творчі методи комунікації — малювання, рольові ігри або арт-терапія, щоб діти могли виразити свої почуття та думки у невербальній формі. Це допомагає покращити їхнє самопочуття та сприяє глибшому розумінню їхніх потреб і бажань.
— Які ще ігри або розважальні методи Ви використовуєте для підтримки дітей в школі?
— Василь Сухомлинський казав: “Навчайте граючись, а граючи навчайте”. Завдяки цьому підходу дошкільнята та молодші школярі з радістю включаються у навчальний процес, що відповідає сучасним вимогам. Інтернет насичений різноманітними дидактичними іграми та матеріалами, які сприяють кращому засвоєнню знань під час гри. У підлітковому віці словесні ігри та тренінги з елементами гри є ефективними методами, що допомагають учням аналізувати, систематизувати та узагальнювати інформацію. Тому моя методична колекція постійно поповнюється цікавими інноваційними засобами для роботи з учнями різних вікових груп.
— Розкажіть про свій найяскравіший спогад із Вашої освітньої практики, коли доводилося працювати з учнем чи ученицею.
Якщо говорити про моменти консультаційного характеру, то тут всі колеги керуються правилом конфіденційності. Однак я відчуваю задоволення, спостерігаючи, як мої учні маленькими кроками приступають до досягнення поставлених цілей завдяки моїй підтримці та настановам.
Одним із найяскравіших спогадів для мене є колективна робота класу над творчими проєктами. Під час підготовки виховних годин захоплююсь спостереженнями, як кожен учень чи учениця обирають собі ролі і перетворюється на нову особистість. Я відчуваю себе важливим ланцюжком в творчому процесі, допомагаючи дітям відігравати їхні ролі, коригуючи їх емоційний стан та інтонацію, та формуючи загальну атмосферу дійства. Іноді відчуваю, що сама також захоплююся цією активністю і радію успіхам моїх учнів. Особливо цінними є рефлексія та емоційний відгук як учасників, так і глядачів нашої колективної творчості.
— Які основні виклики у роботі з учнями?
— Основним викликом для мене сьогодні у роботі з учнями — це надання якісних освітніх послуг та їхня підтримка в умовах воєнного часу. Війна не лише створює загрозу безпеці та нормальному функціонуванню освітніх закладів, але й впливає на емоційний та психологічний стан дітей, їхнє навчання та розвиток.
— Як вирішуєте складні конфліктні ситуації? Чи комунікуєте про це з батьками?
— Розглядаючи конфліктні ситуації в освітньому закладі, важливо враховувати їхню ступінь вираженості та специфіку. Для ефективного вирішення таких ситуацій існують різні стратегії.
Перша з них — компроміс, коли обидві сторони готові йти на певні поступки, частково відмовляючись від своїх умов та претензій. Це дозволяє знайти компромісне рішення, яке задовольняє обидві сторони.
Інша стратегія — пристосування, коли одна зі сторін усвідомлює свою неправоту та має на меті зберегти хороші відносини з іншою стороною. Це може бути спричинено як внутрішньою усвідомленістю помилки, так і несерйозністю конфлікту.
Ще одна із стратегій — співробітництво, коли сторони спільно працюють над знаходженням кращого рішення для виходу з конфлікту. Це передбачає активну співпрацю та обговорення різних можливостей для досягнення спільної мети.
Незалежно від ступеня складності конфліктної ситуації, важливо підтримувати відкритий діалог з батьками, повідомляючи їх про стан ситуації та результати проведеної роботи. Це, як на мене, сприяє збереженню взаєморозуміння та підтримки у вирішенні конфліктів.
— Чи часто зіштовхуєтеся з дітьми, у яких неналежна поведінка? Як реагуєте на таке і як намагаєтеся вплинути на це?
— Поведінка кожної дитини має своє коріння та історію. Коли я спостерігаю гнів, сум чи роздратування у дитини, даю їй можливість виразити ці емоції, за умови, що це не шкодить іншим. Під час цього процесу я можу відображати те, що бачу, наприклад, “Здається, ти дуже розлючений. Можливо, є ще якісь почуття або емоції, які супроводжують це?” Коли дитина готова до спілкування, ми можемо обговорити, що саме спонукало її до такої поведінки.
— Чи спостерігаєте прогрес в роботі з дітьми у школі?
— Звісно! Співпраця педагогічного колективу з батьками є ключовою складовою успіху в освітньому процесі. “Трикутник партнерства: вчителі-діти-батьки”, який є важливим для кожного закладу освіти, відіграє важливу роль у створенні сприятливого навчального середовища. Коли існує відкрите спілкування, активна взаємодія та співпраця між учителем, учнем і його батьками, це сприяє досягненню результативності та прогресу у навчанні. Довіра, повага і підтримка від батьків забезпечують оптимальні умови для розвитку та досягнення успіхів кожного учня. Такий підхід сприяє створенню сприятливого клімату в навчальному закладі та сприяє гармонійному розвитку дитини.
— Які аспекти роботи вчителя в школі вважаєте найбільш важливими та відповідальними?
— Я вважаю, що важливими аспектами роботи вчителя в закладі освіти є професійна майстерність, адже вона включає в себе не лише знання предмета, а й вміння ефективно передавати ці знання учням. Це охоплює вміння планувати та проводити уроки, використовувати різноманітні методи та прийоми навчання, оцінювати прогрес учнів та адаптувати навчальний процес до їхніх потреб.
Не менш важливими є знання на індвідуалізацію. Погодьтеся, що вчителі повинні мати глибокі знання у своїй предметній області, а також розуміння педагогічних методів та підходів до навчання. Вони повинні оновлювати свої знання та вдосконалювати навички протягом усієї своєї кар’єри. Не можна забувати, що кожен — унікальний, тому потрібно здійснювати індивідуальний підхід до кожного школяра чи школярки, враховуючи його особливості, потреби та можливості. Це може включати диференційоване навчання, індивідуальну підтримку та вдосконалення методів навчання.
— Чи вплинула війна на психологічний стан учнів? І чи працюєте з ними в цьому напрямку?
— Війна залишає свій слід на кожному українці, незалежно від віку та місця проживання. Учні відчувають різницю в своєму психологічному стані між початком конфлікту і теперішнім часом. Для деяких дітей сигнал “Повітряна тривога” може викликати тривогу, і вчителі спільно з учнями прямують до укриття. Для всіх дітей незалежно від віку дуже важливо відчувати безпеку, тому в укритті вони можуть займатися різними заняттями, такими як малювання, ігри, спів і спілкування з друзями.
Педагогічний колектив має навички роботи з учнями в умовах конфлікту, оскільки всі вони проходили спеціальні курси. Крім того, учасники освітнього процесу можуть звертатися за допомогою до вчителів або практичних психологів. Важливо відкрито розмовляти з дітьми про війну, дозволяючи їм знати правду про те, що відбувається не лише з ними, але й з іншими людьми.
— А чи є у Вашій школі діти, які, тікаючи від війни, приїхали сюди з початком повномасштабного вторгнення?
— Так. Під час початку війни відчували паніку, шок, відчай та страх за майбутнє. Після того, як змогли опанувати емоції, ми активізувалися і розпочали допомагати. У нашій школі функціонував пункт реєстрації внутрішньо переміщених осіб, де ми почули реальні історії військових дій та стикалися з болем і безпорадністю людей, включаючи дітей різного віку.
Після відновлення освітнього процесу багато дітей продовжили навчання в нашій школі, хоча кількість учнів зі статусом внутрішньо переміщених осіб змінювалася: хтось повернувся до власних домівок, інші виїжджали з батьками за кордон. Проте є учні, які навчаються вже другий рік та планують здобувати повну загальної середньої освіти саме в нашій школі.
— Знаю, що ви маєте маленьку донечку. Скажіть, її виховання якось впливає на ваш підхід до виховання у класі? Можливо, переймаєте декотрі підходи чи методи?
— Моїй донечці 4,5 рока. Тому я знаю, що таке перша криза, синдром “поганої мами”, адаптація в дитячому садку… Народження дитини розширило мій світогляд. Тепер у моїй бібліотеці більше книг про виховання, годування та розвиток дошкільнят.
Ці знання та навички дуже допомагають мені в роботі та взаємодії з дітьми в центрі розвитку дитини. Я краще розумію важливість роботи вихователів у дитячих садках.
— Які найбільш цінні уроки Ви вивчили у своїй роботі з дітьми, які вплинули на Вас як вчителя і як особистість?
— Найбільш цінним уроком для мене є удосконалення навичок спілкування та комунікації. Завдяки цим умінням можу доносити інформацію до учнів та співпрацювати з ними, бо завдяки спілкуванню формується взаємодія людини з людиною.
— Які Ви бачите перспективи розвитку виховання розсудливих дітей в освітній системі у майбутньому?
— Міністерство освіти і науки України активно працює над реформуванням та модернізацією освіти. Нова українська школа (НУШ, — авт.) створює сприятливі умови для якісного навчання і розвитку як для учнів, так і для вчителів. Вона сприяє формуванню особистості, яка володіє критичним мисленням, вміє висловлювати власні думки, приймати відповідальні рішення і дотримуватися прав людини.
Учителі відіграють ключову роль у впровадженні змін у системі освіти. Проте для успішного професійного та особистісного розвитку важлива мотивація, тому для виховання інновативних та патріотично налаштованих особистостей вчителям потрібно надавати максимальну підтримку у власному самовдосконаленні і проявляти любов і повагу до дітей.
Мирослав Лисович,
студент відділення журналісти УжНУ,
спеціально для Svaliava.net
Будь першим хто прокоментує