На початку 70-х років в СРСР почали створюватись ВІА — вокально-інструментальні ансамблі.
В Україні були популярні “Смерічка”, “Кобза”, “Ватра”, “Арніка”, “Опришки” та інші. А в нас “Юність”.
Вони не записувались на платівки, не збирали концертні зали, не випускали музичні диски. Але в той час, якщо б запитати “старше” покоління (яким було по 50-70 років), хто такі вище перераховані ВІА, більшість з них не відповіла б, але за “Юність” чули всі.
Молоді хлопці організували гурт “Юність”, незабаром колектив став популярний не тільки в селі, але й на теренах області. Майже двадцять років ВІА “Юність” не мав конкуренції, хіба що свалявський гурт “3+2”, який мав за “приписку” клуб ЛХК.
Читайте також: Як виглядав Палац культури Свалявського лісокомбінату у 80-х роках (ВІДЕО).
Музиканти в “Юності” змінювалися (хтось служив в армії, хтось вчився у виші, хтось ішов заробляти “справжні” гроші на утримання сім’ї). Однак кожен новачок, що приходив у “Юність”, повинен був жити за їхніми правилами, в них мусило бути оте “я”, яке об’єднувало їх ВІА.
Невміле бренькання на саморобних інструментах переростало у справжню майстерність. Вчилися один від одного, намагалися досконало опанувати кількома інструментами. Кожну пісню опрацьовували колективно.
Із властивою молодості самовпевненістю хлопці бралися за сучасну обробку народних пісень, виконували тогочасні шлягери відомих вітчизняних і зарубіжних колективів.
Незмінним керівником ансамблю був Ю. Ю. Бруняк (акордеон, гітара, електроорган). Серед учасників Воронич В. (кларнет, саксофон, бас-гітара, вокал), Печунка В. (труба, ударні, вокал), Фалес В. І. (електроорган, акордеон).
Через колектив пройшли такі особи: Бондарчук М. (гітара), Мушка (гітара), Вінер, Маринець В., Оренчай М., Бубряк Й., Бруняк М. (ударні інструменти) та інші.
Гурт приймав активну участь в концертних заходах села, району та області.
Майже жодне весілля в селі не проходило без участі ВІА “Юність”. Весілля проводилися так, щоб не була “накладка” в музикантів. Музиканти супроводжували молодих з гостями від молодої до сільської ради, а потім до місця проведення весілля (на подвір’я в “шатор” або у їдальню чи ресторан), де музичним маршем зустрічали гостей, що не були на “розписі”.
Потім староста розпочинає молитвою весілля. Після декількох тостів акордеоніст, співаючи весільних пісень, йде між рядами, а гості підспівують, поки “сокачки” (кухарки, — ред.) виносять нові блюда.
Танці, як завжди — найдовший танець з молодою — “шаровий” (за який треба заплатити). І так далі. Гуляння закінчувались о п’ятій-шостій годині ранку. Музиканти залучені до весіллі понад 12-14 годин (!)
Але крім весіль, були ще сільські танці
А на танці в Неліпині завжди збирала молодь Свалявщини. Афіша “Вечір молоді” вивішувалась наприкінці тижня на дверях клубу.
Після закінчення сеансу кіно, стільці складались під стінку, на двері ставала завідувачка клубу (Русин М.С., яка збирала гроші та не пропускала “малоліток” та “веселих” хлопців), музиканти виходили на сцену — і починалися танці.
Півтора-дві години молодь “культурно відпочивала”. “Танцюристів” збиралось чимало, оскільки це було місце знайомств молоді, окрім неліпинців, приходили сасівські, свалявці та інші. Іноді біля клубу були бійки, якщо хтось з неліпинців побачив свого “кривдника” з іншого села чи міста.
Минуло кілька десятиліть, як на сцену вийшло нове покоління музикантів. Але пам’ять про “Юність” щоразу повертає нас у минуле, щоб насититися згадкою про молоді роки і прекрасні надії, пригадати знайомі до болю пісні, друзів та колектив музикантів, які були культурною візиткою нашого села.
Думаю, про все це краще написав би Володимир Іванович Фалес — як один з організаторів та учасник цього ансамблю.
В цей же період набувають популярності троїсті музиканти — сім’я Гоги з “Горба”. Керівник батько, Гриць — скрипка, старший син, Еміл — акордеон, середній син, Гріша — скрипка, баян, а менший син, Петьо — ударні.
Якщо ВІА “Юність” грає в суботу весілля, а в неділю танці в клубі, то “троїсті музиканти” в неділю продовжують весілля. Часто їх запрошували на весілля і в навколишні села.
Згадую одне з весіль, коли малий Петьо (7-8 років), вже змучений, збивається з ритму (затягує “бум, цик-цик… бум… цик-цик”), батько стукає його “смиком”, малий починає прискорює ритм (“бум, цик, цик, бум, цик… цик”). Але то все весільні історії.
Хочу зазначити, що великий поштовх до розвитку “музичного” Неліпина в 70-х дав шкільний духовий оркестр, керівником якого багато років був Коцан М.М. Він відбирав здібних хлопців та запрошував до музшколи, де поряд із грою на духових були уроки на інших музичних інструментах.
Що потім знадобилося їм: дехто поповнював склад одного з найкращих духових оркестрів області — Свалявського ЛК, або грали у ВІА району. Кожне підприємство району в складі духового оркестру мали музикантів з Неліпина.
В середині 70-х років в Неліпині створюються один за одним гурти музикантів, але клубна “прописка” за ВІА “Юність”, то ж хлопцям не залишалось нічого, як грати в селах — Сасівка, Павлово, Плоске і т. д.
Один з таких ВІА організували четверо хлопців (Воронич М., Білей М., Абель С. та Фалес М.) та “приписалися” в с. Сасівка. Назви гурт не мав. Через пару місяців Воронич покидає колектив, а на його місце приходить С. Повідайчик, який дав “нове дихання” колективу. Тепер танці в Сасівці та Плоскому. В 1975 р. майже весь колектив йде “служити” в РА.
Але хлопці (1958-59 р. народження) створили новий колектив, який назвали ВІА “Глорія”.
Хоча гурт мав “прописку” в с. Павлово, де грав на танцях, був популярний також в своєму селі, де грає на різних заходах: весілля, у ресторані “Ждимир”, а також в селах Свалявщини.
Музиканти мали своїх “фанатів”, які на велосипедах їздили за ними в Павлово, а це близько 20 км в одну сторону.
Одного разу Василь Яремчук (син М.М. Яремчука, голови колгоспу) в колгоспному “бобику” привіз на танці в Павлово 16 хлопців. Взагалі багато спогадів про той період.
Якщо розпадався один колектив з якоїсь причини, завжди знаходилась йому заміна.
Потім піша течія дискотек — “данс”. Але це вже інша історія.
Михайло Воронич
Будь першим хто прокоментує