Як відомо, наприкінці квітня 1919 року військо Чехословаччини увійшло у Сваляву. Але це не могло відбуватися з причини, що Томашу Ґаррігу Масарику захотілося приєднати Угорську Русь до Чехословаччини, яка і сама виникла на мапі Європи всього декілька місяців тому (за Пітсбургським договором, 28 жовтня 1918 року Чехія і Словаччина, що виникли внаслідок розпаду Австро-Угорської імперії, об’єдналися в одну країну).
Що передувало входженню військ у Сваляву та яка передумова слугувала цьому?
Щоб відповісти, зануримося трохи в історію. У вересні 1918 року емігрантськими колами Європи у США створено “Середньоєвропейську демократичну унію” (Союз пригноблених народів Середньої Європи, — прим. авт.) Головою Унії став професор Томаш Масарик (крім свого, взяв прізвище дружини, американки Шарлоти Ґарріг, — прим. авт.). А вже 14 листопада 1918 року стає першим президентом об’єднаної країни.
В свою чергу емігранти із русинських земель також не сиділи склавши руки і створили декілька самостійних організацій такого ж ґатунку. В червні 1918 року (105 років тому, — прим. авт.) їм вдається домовитися і об’єднатися в одну Американську Національну Раду Угро-русинів (ANRUR), головою якої обирають нашого земляка, уродженця с. Голубине — Григорія Жатковича.
Бувши обраним головою вище названої організації він веде переговори з американським президентом Теодором Вудро Вільсоном та майбутнім президентом Чехословаччини Томашом Масариком стосовно післявоєнного статусу території, населеної русинами.
У липні 1918 року на засіданні Народної Ради угро-русинів в американському Гомстеді приймають рішення, в якому допускають можливі три варіанти подальшої долі краю:
- Надання повної незалежності карпатським русинам з правом утворення держави;
- У випадку неможливості здійснення такого варіанту — об’єднання з галицькими та буковинськими землями;
- При неможливості і цього варіанту — отримання краєм повної автономії.
21 жовтня 1918 р. саме такого змісту Жаткович передав президенту США Вудро Вільсону меморандум. Президент Вільсон, переговоривши з ним, вчинив мудро і виважено — він не прийняв поспішного рішення (що могло мати і позитивні і негативні наслідки, — прим. авт.), а порекомендував (не наказав, не нав’язав, не примусив, — прим. авт.), а саме порадив Жатковичу вступити в унію, очолювану Масариком.
23 жовтня 1918 р. (зверніть увагу на оперативність, — прим. авт.), тобто всього через два дні, карпатські русини приєднуються до Середньоєвропейської унії, яка представляла 10 млн емігрантів з Австро-Угорської імперії.
12 листопада 1918 року у м. Скрентон (штат Пенсильванія, США, — прим. авт.) представники Ради угро-русинів визнали найкращим для краю варіант приєднання до Чехословацької республіки.
І тут проявляється гнучкість і державний масштаб мислення нашого голубинця. Григорій Жаткович схиляє Раду до прийняття резолюції такого змісту: “Угро-русини об’єднуються на федеративній основі з наданням широкої автономії з Чехословацькою демократичною республікою як держава, при умові, що нашій країні мають належати всі оригінальні угро-русинські комітати Спіш, Шариш, Земплін, Абауй, Боршод, Унг, Угоча, Берег і Марамош“.
Крім цього, він запропонував Раді прийняти рішення про проведення плебісциту з питанням: “Кому має належати стара країна як автономна держава — Чехословацькій чи Українській державі?“
Плебісцит відбувся у грудні 1918 р. Волевиявлення голосуючих було наступним: 67% русинів висловилися за приєднання до Чехословаччини, а 28 % — за возз’єднання з Україною.
Ось, що було підставою для президента Чехословаччини приєднати наш край і у квітні 1919 року, відтак підпорядкувати Сваляву новому уряду.
І все це було аж 105 років тому.
Михайло Турок
для Svaliava.net
Коментарі закриті.