Керецьківська трагедія сколихнула всю країну, проявивши при цьому безпекові проблеми та внутрішні загрози, які назріли навіть в глибокому тилу, де мирні жителі можуть стати інвалідами, загинути через чиїсь примітивні, суїцидальні переконання, сформовані на ненависті, жадібності, заздрості, якихось політичних амбіціях.
Мало хто враховує, що влада, зокрема орган місцевого самоврядування, складається з наших сусідів, родичів, знайомих, яких ми самі обрали переважною більшістю, надали їм повноваження, які більше стосуються життєдіяльності та сталого функціонування громади, і безпосереднього стосунку до забезпечення армії чи фінансування оборонних напрямків не мають. Бо лише опосередковано можуть підтримувати ЗСУ — через військові облігації або в межах волонтерської допомоги, що, в основному, кожна громада й робить, виходячи з потреб, своїх фінансових можливостей та загалом бажання допомогти.
Насправді ж бачимо, що на першому місці в радах — це захмарні заробітні плати, благоустрій, ремонт, тобто де можна “заробити”, а вже потім допомога та сприяння Збройним Силам.
І це не лише в Керецьках. Для прикладу, в Сваляві один працівник міської ради обходиться для платників податків майже в 28 тис. грн щомісячно (взято з Facebook, — прим. авт.), при тому, що середня зарплата по громаді в 4 рази нижча, а самі результати діяльності (чи бездіяльності) невтішні.
В результаті громадськість слабо акцентує на цьому увагу, а для більшості рад це норма, враховуючи, що війна далеко, жити ж, як кажуть, треба…
Вже після цього трагічного прецеденту бачимо, що зброя, боєприпаси — легкодоступні, наше суспільство на фоні необґрунтованих видатків стривожене, озлоблене та розділене.
Проблема, коли у суспільстві розкол — ворог обов’язково цим може скористатися. Центральна влада обов’язково відреагує, виходячи з теперішніх реалій. В країні воєнний стан, особливий правовий режим, що передбачає надання органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям відповідних повноважень.
Все чітко прописано і передбачено, тоді для чого нам утримувати в радах по 50-100 працівників, депутатів, їх помічників, радників, які і надалі займаються політиканством, інтригами та переживають більше за власний рейтинг та розподіл бюджетних коштів, викликаючи здебільшого огиду до себе.
В той же час держава, маючи проблеми з людським ресурсом для фронту, фінансуванням, може мобілізувати їх, залишивши працювати жінок та осіб з обмеженими можливостями та виключно критично важливих працівників.
Населення повинно залишатися спокійними, мудро реагувати на те, що відбувається, а влада зобов’язана приймати рішучі, зважені та дієві рішення.
Ця ситуація показує, що ми шукаємо ворога між собою, злість зашкалює, не завжди нам подобаються дії наших чиновників, інколи цілком справедливо.
Але, направляючи свою емоцію на певні дії, події, новини, ми повинні пам’ятати, що є людьми й маємо здатність обробляти інформацію, перш ніж реагувати відповідно до наших інстинктів. Інакше ніяк…
Швидкого одужання постраждалим, вічна пам’ять світлій, порядній людині та справедливого судочинства винуватцю!
Олег Світлик
Коментарі закриті.