День працівника освіти, яке в Україні відзначали 1 жовтня, – одне з найяскравіших осінніх свят як для школярів, так і для вчителів.
Спілкуємося зі свалявською вчителькою, співавторкою шкільних підручників, директоркою Свалявського ЗЗСО №4 з поглибленим вивченням окремих предметів Вікторією Туряницею.
“Нещодавно сюди, у цей кабінет, приходили мене вітати з професійним святом учні. І я вкотре відчула, що це і є те головне, для чого я тут, для чого я живу“, — розповідає пані Вікторія.
— Пані Вікторіє, розкажіть, будь ласка, чому Ви обрали саме професію вчителя?
— Для мене ніколи гостро не стояло питання вибору професії. Здається, завжди знала, що вчителюватиму.
Я виросла в сім’ї педагогів, в атмосфері любові до дітей. Тато з мамою вчителювали в школах міста Коростеня на Житомирщині, викладали історію. До нас у гості на свята й у будні часто приходили їхні учні, разом ми ходили у походи, їздили на екскурсії, збиралися в школі на вечори, виступи, на вогники.
Тато захоплювався спортом, зокрема спортивним орієнтуванням, був успішним і знаним на теренах колишнього Союзу тренером. Згодом його вихованці стали кандидатами в майстри й майстрами спорту з орієнтування. Мами вже давно нема з нами. А татові зараз 85, він на заслуженому відпочинку, однак учні й колеги часто телефонують, приїжджають до нього із вдячністю за правильно обраний життєвий шлях та путівку в доросле життя.
Ще змалечку знала, що буду вчителем. Єдине, що довелось обирати, — це спеціальність при вступі до Ужгородського державного університету. Я стала філологом.
— Скільки років Ви присвятили вчительській справі?
— Страшно навіть сказати. Я працюю вчителем з 1985 року, педагогічний стаж складає 38 років. Стала на свою освітянську стежку у Свалявській ЗОШ №1, пропрацювала там 8 років.
З 1992 року, після здобуття Україною незалежності, за новим Законом про освіту в країні почали створюватися освітні заклади нового типу — гімназії, ліцеї, колегіуми. У Сваляві на базі колишньої школи-інтернату створили гімназію-інтернат (пізніше реорганізовану в гімназію), тодішній директор якої Георгій Петрович Тидір (нині вже покійний) запропонував мені посаду заступника директора з виховної роботи. До педагогічного колективу закладу збирали молоді, активні, перспективні кадри.
З того часу моє місце роботи більше не змінювалося, лише посади. У 2000 році стала заступником директора з навчальної роботи, з 2001 виконувала обов’язки, а 2002 року була призначена директором Свалявської гімназії (зараз — ЗЗСО №4 з поглибленим вивченням окремих предметів). Отож, уже 30 років працюю в одному закладі…
— Учні 5-х, 6-х та 8-х класів українських шкіл вивчають зарубіжну літературу за підручниками, співавторкою яких є Ви. Розкажіть детальніше, будь ласка, з чого все почалося?
— Почалося все з моєї участі в нашому основному професійному Всеукраїнському конкурсі “Учитель року”. Педагоги нашого закладу, серед них і вчителі зарубіжної літератури, теж брали в ньому активну участь. Коли у 2014 році прийшла моя черга, то не відмовилася, вирішила випробувати власні сили. І здобула перемогу спочатку на районному етапі, потім стала переможцем обласного, а звідти мій шлях проліг до Одеси на заключний, всеукраїнський тур цього конкурсу, де я в непростому змаганні з найкращими педагогами з усіх областей країни виборола третє місце.
Так я познайомилася з Ольгою Миколаївною Ніколенко, відомою науковицею, професоркою, завідувачкою кафедри світової літератури Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка, яка очолювала журі всеукраїнського етапу.
Спостерігаючи за роботою конкурсантів і конкурсанток, Ольга Миколаївна, авторка програм і підручників із зарубіжної літератури, замислила вчительський проєкт: вирішила долучити кращих учителів зарубіжної літератури до роботи з програмо- й підручникотворення, щоб максимально наблизити навчальні книжки до потреб українського учнівства й учительства. Запросила й мене. Моя плідна робота в авторському колективі підручників і посібників під керівництвом Ольги Ніколенко триває 8 років.
Отож, у вільний від основної роботи час працювала в колективі на різних ділянках: над програмами із зарубіжної літератури для 5-х — 9-х і 10-х — 11-х класів, підручниками, хрестоматіями й зошитами для учнів 5-х — 11-х класів. Брала участь у активному обміні досвідом на різноманітних учительських семінарах і платформах, конференціях, круглих столах, курсах підвищення кваліфікації тощо.
Цікавим був досвід виступу на міжнародній конференції “Північний вітер” (2016 р.), яка стала складовою тісної співпраці зі скандинавами, внаслідок чого в програмі із зарубіжної літератури з’явилися твори Ульфа Старка, Астрід Ліндґрен, Туве Янсон, Клауса Гаґерупа.
Для Нової Української Школи у складі авторського колективу науковців і вчителів на чолі з Ольгою Ніколенко розробляла Модельну програму “Школа радості” для 5-х — 9-х класів, яку згодом обрала найбільша кількість вчителів зарубіжної літератури українських шкіл. За цією модельною програмою ми створили нашого первістка в НУШ — підручник із зарубіжної літератури для 5 класів із лялькою Поліанною на обкладинці, головною героїнею твору популярної американської письменниці Елеонор Портер. До цього підручника нами створена й оригінальна онлайн-платформа “Друзі Поліанни” з різноманітними розробками для учнів і вчителів, куди можна потрапити через швидкокоди на сторінках підручника, та зошит.
— Чому автори обрали саме образ Поліанни як головний для ілюстрації підручника й онлайн-платформи?
— Ця дівчинка навчила всіх навколо радіти життю й цінувати те, що мають. Цього вміння нам дуже бракує у щоденному житті. А ось у підручнику й на онлайн-платформі для 6 класу інший персонаж — героїня повісті-казки Міхаеля Енде “Джим Ґудзик і машиніст Лукас” паротяжиха Емма й дуже сучасне гасло “Ми люди, які нікого і нічого не бояться”.
— Поділіться, будь ласка, Вашими власними секретами комунікації з учнями.
— Притримуюсь думки, що вчитель не має бути ментором. Він повинен іти поряд, вести учня за руку в життя, у дорослішання. В основі процесу навчання має бути співпраця. Переконана, що з дітьми повинні працювати творчі, активні, креативні люди, позитивно налаштовані, які перебувають із дітьми на одній хвилі, здатні знайти з ними спільну мову, розуміють жарти й уміють жартувати самі, сприймають дітей саме як дітей, а старшокласників — як дорослих.
Наша школа має гарні традиції. Кілька десятиліть поспіль ми вивчаємо поглиблено іноземні мови — англійську й німецьку. Тісно співпрацюємо з волонтерами американського Корпусу Миру. Зараз це відбувається онлайн. Наші американські друзі з початку російської агресії радо допомагали українським військовим у придбанні потрібних технічних засобів, нашим новим учням із тимчасово переселених.
Наша школа — кузня майбутнього українського й європейського студентства: щороку всі випускники старшої школи поповнюють лави престижних вишів, стають успішними й висококваліфікованими фахівцями. Та головне, вони стають порядними людьми. Ми пишаємося своїми випускниками. Серед них — науковці Ігор Молнар, Ярослав Ступник, Тарас Лендєл, Валерія Ковач, Оксана Данайканич, керівники знаних у краї установ Олександр Фізер, Іван Мигович, Євген Мешко, Мирослава Скрипинець, лікарі Ярослав Куля, Сергій Скрипинець, Ігор Лучків, Сільвія Ладані, Ірма Свистак, Андріан Сомік, Юрій Бендас, Юліанна Петришин, Наталія і Андрій Сурани, Ганна Молнар, Мар’яна і Михайло Ряшки та ще багато-багато достойних людей.
Я можу про школу розповідати довго. І про наших учнів. Найбільше тішить те, що тут існує особливий мікроклімат, що наші випускники й після закінчення школи спілкуються, дружать, підтримують одне одного, вони радо зустрічаються з учителями й приходять до рідної школи, приводять сюди своїх дітей. У педагогічному колективі працює 12 наших випускників, зокрема п’ятеро вчителів англійської мови — Злата Цанько, Іоанна Павлович, Антоніна Гучкович, Катерина Бігар, Ніколь Мандра. Вважаю, цей факт дуже красномовний і не може не тішити.
Одним із головних завдань керівника вбачаю згуртування колективу. Цьому завжди приділяла багато уваги. Якось прочитала про цікавий американський досвід: для того, щоб згуртувати колектив, потрібна не тільки спільна справа, а й дозвілля. Два рази на рік ми мандруємо рідним краєм і сусідніми областями. По-перше, щороку ми відзначаємо мандрівкою наше професійне вчительське свято, стараємося не тільки відпочити, а й дізнатися про щось нове. Маршрути мандрівок не повторюємо. Ми побували на Буковелі, у Тустані, на Синевирі, у Колочаві, Невицькому, у сховищах Середнього, на Ужоцькому перевалі, Боржаві… Цьогоріч відзначили професійне свято підйомом до водоспаду Воєводин на Перечинщині, що знаходиться на висоті майже 1400 метрів над рівнем моря.
У таких поїздках колектив розкривається зовсім з іншого боку, виявляються приховані здібності й таланти колег.
— Як проводять шкільне дозвілля учні?
— У нашій школі є багато гарних учнівських традицій і проводиться багато різноманітних заходів. Розповім про одну, яку я запровадила, ще працюючи заступником з виховної роботи.
У День учителя в нас проходить день врядування учнів. Майбутні випускники можуть спробувати себе в ролі вчителів та адміністрації. На урочистій лінійці я передаю повноваження тимчасовому директору, якого обирають учні 11 класу (бувають випадки, коли хтось виявить бажання сам). Ролі вчителів-предметників обирають одинадцятикласники. Упродовж дня вони керують навчанням, проводять уроки за розкладом, заходять до вчительської й кабінету директора, радяться. Насамкінець усі збираються на привітання учителів-дублерів (одинадцятикласників) для вчителів. У вітання діти завжди вкладають свою душу й талант, і ніколи цьогорічний виступ не повторює минулий.
Дуже цікаво в кінці дня почути враження від випускників. Усі суголосні в своїх висновках: труд учителя нелегкий. А спостереження за класними колективами часто співпадають із нашими, учительськими. Дітям такі заходи дуже подобаються. Випускники стають більш відповідальними, серйозними.
З початком повномасштабної фази російсько-української війни ми згуртувалися у своїй благодійній діяльності. Це спільні справи зі збору коштів на допомогу рідним і близьким, що нині в лавах ЗСУ, зокрема й благодійні ярмарки, листи вдячності й малюнки воїнам тощо. До прикладу, нещодавно ми підтримали першовересневу волонтерську ініціативу Свалявського руху опору “Донати замість квітів”. Згуртована робота учнів і батьків, учителів дала відмінний результат. Наша школа передала на підтримку 128-ої Закарпатської гірсько-штурмової бригади ЗСУ чималу суму.
Я не роблю нічого надзвичайного, просто вкладаю максимум зусиль у ту справу, яку люблю.
Лілія Антонюк,
Svaliava.net
Коментарі закриті.