"Є один шлях до вершини — наполеглива праця". Василь Машкаринець — про карате, поїздку у Японію та успіхи підопічних

Василь Машкаринець розповідає про те, як почав займатися карате, про змагання у Японії, тренерство та суддівство у цьому виді бойового мистецтва.

— Як Ви почали займатися карате? Чому обрали цей вид спорту?

— Це цікава історія. Я особисто долучився до карате у 1986 році та деякий час, як і всі, займався підпільно. Тоді якраз навчався у Мукачівському кооперативному технікумі на бухгалтера, там вступив до групи, яка займалась дзюдо. Спочатку навіть брати не хотіли, зріст не дозволяв…

— Але ж у Джекі Чана зріст 154 сантиметри…

— Так. Мабуть це було своєрідним випробовуванням на витримку, чи дійсно у мене серйозні наміри у цьому напрямку? Щоб почати займатися карате у той час потрібно було мати серйозну підготовку.

Але моя наполегливість та старанність взяли верх. Якраз завдяки заняттям дзюдо, мене за протекцією мого вуйка Василя (нині покійний), який працював тоді у хімзаводі з Володимиром Дяковим, взяли у свалявську підпільну групу з карате.

Ось так я уперше потрапив на заняття у спортивний зал Масарикової школи до Володимира Пащенка та Володимира Дякова. В команді тренувалося десь близько 25 осіб, 4 з них були юнаками, всі інші — дорослі. Навчаючись у Мукачеві, два рази на тиждень їздив займатися карате до Сваляви.

Каратисти з нашої групи, служачи у збройних силах, десантних військах, морській піхоті, прикордонних військах, розповідали, що були моменти, коли набута майстерність східного бою допомогла їм вийти з певних складних ситуацій та навіть рятувала життя.

Потім деякий час я жив у Львові, навчаючись у торговельно-економічному інституті, але не покидав улюблену справу. У Львові мав честь тренуватись карате у Олександра Володимировича Гутковського — тренера з великої літери. Багато хлопців до цього часу вдячні йому за тренування та батьківську турботу. На жаль, він тепер проживає і тренує за кордоном.

В 1991 році, після зняття заборони на заняття з карате, спортсмени почали показувати свої вміння на районних, обласних змаганнях та за кордоном.

Поталанило позмагатися на Чемпіонаті Європи, що проходив у Румунії в 1992 році. Українська збірна виступила досить потужно, зайняла третє командне місце. Навіть японці дивувалися, адже у нас були дуже сильні суперники: німці, французи, грузини, італійці, іспанці, білоруси, литовці, латвійці, азербайджанці, румуни, болгари.

Там перший раз збірна України, у тому числі і я, прийняли участь в учбово-атестаційному семінарі сенсея Хітоші Касуя (9 Дан WSKF, Японія). Семінар тривав тиждень, після закінчення семінару та здачі екзамену мені було присвоєно 2 Дан WSKF.

Подарунок долі був у травні 1994 року, пощастило прийняти участь в тренуваннях, які проводив сам сенсей Хіроказу Канадзава (10 Дан SKIF, Японія) і його учень Манабу Муракамі (6 Дан SKIF, Японія) у Дніпрі.

Після закінчення Львівського торговельно-економічного інституту (1994-1995), впродовж року служив у Збройних Силах України, де також продовжував тренуватись. У травні 1995 року виступав у Сімферополі на чемпіонаті ЗСУ з рукопашного бою, де у ваговій категорій до 65 кг виборов “срібло”.

— Чи був такий період у Вашому житті, коли Ви не займалися карате?

— Так, на деякий час довелося відійти від занять бойовими мистецтвами, але правду кажуть, що від долі не втечеш. Минуло кілька років і я випадково у Києві зустрів свого давнього друга і однодумця Сергія Осинського, який на той час вже був шеф-інструктором Шотокан Карате-До України (6 Дан WSKF). Сергій запросив мене на семінар з карате в Києві, який проводив той самий сенсей Хітоші Касуя.

І ось під час семінару сенсей Касуя дав мені “прочухана” і посварив мене за те, що я зник і не тренуюся. Поставив тоді мені ультиматум, що якщо я до наступного року не покращу свої вміння з карате, то він мене більше не допустить до своїх навчальних семінарів. Так з цього часу я знову у світі бойових мистецтв. Відтоді розпочались мої нові випробування, поразки та перемоги.

Гарна японська приказка “Малими кроками до великих звершень” дуже влучно описує наступний етап мого життя. Разом з товаришем Євгеном Ковальчуком у 2012 році отримав другу вищу освіту, закінчив Львівський державний університет фізичної культури та отримав кваліфікацію тренера-викладача фізичного виховання з олімпійського та професійного спорту.

Ніколи не припиняйте вчитися, тому що життя ніколи не припиняє вчити. Паралельно до занять карате мій цімбор (друг, — прим. ред.) Ростислав Ковальчук відкрив для мене світ філіппінських бойових мистецтв — напрямок Комбатан Арніс.

— А що далі?

— А далі щоденна праця над собою та наполегливі навчання та тренування, третього не дано. Головне, працювати над собою — не відкладати на завтра. Є один шлях до вершини — наполеглива праця. Аби досягти максимального успіху, вам доведеться викластись сповна.

Джим Рон каже: “Не бажайте простішої роботи. Бажайте, щоби вона зробила вас кращим”.

І ось крок за кроком я почав випробовувати свої можливості. У квітні 2015 року на Всеукраїнських змаганнях з Комбатан “Кубок Лева” у Львові посів 3 місце у категорії “В”. А у грудні 2016 на Кубку України з Комбатан у місті Кам’янське здобув перше місце.

— Коли зайнялись тренерською діяльністю?

— З 2017 року разом із Володимиром Дяковим тренуємо на базі Свалявського ЗЗСО №3 за підтримки міськради. Також маємо підтримку і Полянської тергромади, де із вересня 2019 року є можливість дітям займатися цим видом спорту у місцевій ДЮСШ. Із перших тренувань було видно велику зацікавленість юних спортсменів та їх наполегливість і цілеспрямованість у цьому виді спорту.

— Розкажіть про досягнення ваших вихованців. На змаганнях якого рівня вони беруть участь?

— Відкриті кубки Закарпатської області, де наші каратисти неодноразово посідали призові місця та були нагороджені медалями. Це Юрій Куцкір, Артур Нодь, Артем Мигович, Олександр Гедел, Сергій Мішко, Максим Куцкір, Василь Чигіщев, Андрій Голіш.

Також відвідували чемпіонати України, які проходять в Києві, де наші вихованці та інструктори займали призові місця. Хороший результат у нас був у 2019 році — вибороли чотири срібні нагороди та одну бронзову.

У 2021 році з чемпіонату України привезли дві бронзові нагороди, володарем яких є інструктор з карате Володимир Дяков (2 Дан WSKF), вікова категорія 60+ (3-ті місця — розділи Куміте та Ката). Також я виборов срібну медаль (2-ге місце — розділ Ката, вікова категорія 45-49 років).

Чемпіонат проходив під керівництвом семиразового чемпіона світу, шеф-інструктора Всесвітньої федерації Шотокан Карате-До — Хітоші Касуя (9 Дан WSKF, Японія). У чемпіонаті брали участь каратисти з 12 областей України.

— Які Ваші досягнення в карате за останні роки та як потрапили на чемпіонат світу до Японії?

— У жовтні 2018 року здав іспит на 4 Дан, атестувався у сенсея Хітоші Касуя (9 Дан WSKF, Японія), відомого шеф-інструктора Всесвітньої федерації Шотокан Карате-До, одного із провідних майстрів Шотокан Карате-До світового рівня.

У 2019 році на чемпіонаті України виборов 2 місце в Куміте та 2 місце в Ката (вікова категорія 45-49 років). За підсумками чемпіонату України був зарахований до збірної України з Шотокан Карате-До та взяв участь у 14-му чемпіонаті світу, присвяченому 30-ти річчю WSKF, який проходив з 19 по 24 серпня 2019 року у Токіо (Японія).

Українська збірна делегувала 21-го спортсмена і здобула 10 медалей: 2 золоті, 4 срібні та 4 бронзові. Загалом на чемпіонаті світу з карате змагалися 52 країни. Виступати на змаганнях світового рівня — це безцінний досвід роботи над собою. Я вдячний Богу за те, що мав можливість здійснити мрію своєї юності.

— Яке місце на змаганнях зайняли саме Ви?

— Я увійшов у десятку першості у своїй віковій категорії (45-49 років), зайняв сьоме місце. Можна вважати, що Свалявщина заявила про себе в Токійському Будокані.

— Чим вразила Вас країна сходу сонця?

— Японія запам’яталася мені високотехнологічним прогресом та “інтригуючими” цінами, я ніби потрапив в інший світ. Також приємно здивувала гостинність, педантична чистота, відкритість та вихована стриманість корінного населення.

— Знаю, що Вам довелося судити змагання з карате. Розкажіть про цей досвід.

— Судив на обласних змаганнях, всеукраїнських та чемпіонаті світу. Всюди є судді певних рівнів, я був боковим суддею, але для мене це рівень та велика честь. Коли ти судиш, на тобі лежить велика відповідальність, кожен суддя має свої терези. Від твого оцінювання залежить доля спортсмена. І ти маєш робити це адекватно і правдиво.

— Який найвищий рівень оцінювання мистецтва карате? Які в них градації?

— Майстерність в карате оцінюється певними рівнями, які називаються данами. Від десятого к’ю до першого по зменшенню — юнацький розряд. Дорослий навпаки рахується від першого до десятого. 10-й рівень мають не всі японці, що професійно займаються карате.

— Цікаво було би дізнатися від Вас про історію зародження карате в Японії?

— Взагалі це бойове мистецтво зародилося на Окінавських островах як бойова культура, що загартовує фізичне тіло, піднімає дух людини та виховує в ній терпіння та витримку.

Ще у далеких 20-х роках XIX століття японці помітили, що діти, які займаються карате, роблять кращі успіхи у шкільному навчанні, аніж їх однолітки. На Сході вважається, що людина, яка займається бойовими мистецтвами, але не має якоїсь іншої професії або натхнення, — половинчаста. Має бути гармонія розуму і сили, як Інь та Янь.

Японці вже тоді мали певні плани на розвиток своєї культури та освіти на державному рівні. Фунакоші Ґічин — майстер карате з Окінави, який перший широко познайомив японців з цим бойовим мистецтвом, почав популяризувати карате в Японії з 1921 року. Він є засновником одного з найпоширеніших стилів — Шотокан та вважається родоначальником сучасного японського карате.

Фунакоші був людиною глибоко освіченою, викладав у школах Окінави гуманітарні науки. Майстер Фунакоші був активний до кінця своїх днів. Постійно їздив на змагання, відвідував різні секції. Маючи вільний час, активно брав участь у культурному житті, особливо любив поетичні зустрічі, був глибоким і тонким поціновувачем поезії. Гічин Фунакоші залишався в Токіо до самої своєї смерті. У квітні 1957 року він помер у віці 89 років.

Фунакоші опублікував кілька книг про карате, в тому числі автобіографічну “Карате-До-Нюмон”.

— Які характерні особливості цього стилю карате?

— Шотокан Карате-До є не тільки бойовим мистецтвом, а й системою фізичного та духовного виховання. Воно вимагає хорошої фізичної підготовки, чіткого знання техніки і граничної самовіддачі.

Техніка відрізняється лінійними переміщеннями і лінійним прикладенням сили, оскільки найкоротший шлях до мети — пряма. Низькі, широкі, міцні стійки, динамічні і чіткі переходи.

Удар іде від стегна, потужні, енергійні рухи, багата і складна техніка рук. Блоки жорсткі, рухи економні. Удари ногами на різних рівнях. У захисті важливі надійність і сила блоку, щоб у супротивника не виникло бажання знову йти в атаку.

Карате Шотокан володіє технікою бою проти декількох супротивників. Програма стилю має понад 26 ката, вивчення і виконання яких є важливою частиною тренувань.

— Чи знаєте Ви людей, що мають 10 дан з карате?

— Я знаю декілька таких сенсеїв — Гіго Фунакоші, Масатоші Накаяма, Тецухіко Асаї, Хідітека Нісіяма, Тайдзі Казе, Хіроказу Канадзава. Мав щастя приймати участь в тренуваннях, які проводив сенсей Хіроказу Канадзава у 1994 році у Дніпрі.

— Робота і карате: що пріоритетніше?

— Поряд із моєю основною професією бухгалтера поруч завжди крокує карате, це невід’ємна частина мого життя. Я навіть не можу назвати одну із сфер своєї діяльності головною чи другорядною. Разом зі спортивними навичками у карате в мені прищепили правильне моральне виховання та духовні принципи, які я разом із Володимиром Леонідовичем передаю молодому поколінню.

Проживши певний відрізок життя, коли озираюся назад — розумію, що найкращими представниками своїх ремесел стали ті, котрі витратили найбільше годин на розвиток та вдосконалення своїх умінь. Якось Стівен Кінг сказав: “Талант дешевший за кухонну сіль. Єдина відмінність між талановитою та успішною особистістю полягає у великій кількості виконаної важкої роботи”.

— Що можете побажати колегам та вихованцям Шотокану?

— Кожну хвилину з нами трапляються дива. Варто відкрити своє серце. Бажаю не зупинятися на досягнутому, йти вперед, домагатись успіхів. Любові, здоров’я, достатку, мирного неба і мудрості всім нам на нашому життєвому шляху.