Нещодавно Свалявщину облетіла сумна звістка про загибель відомого на Закарпатті і не тільки уродженця села Голубине Василя Копачова. 18 квітня в останню путь провели полеглого Героя, який віддав своє життя за Україну.
Багато хто пам’ятає Василя, як талановитого актора циркового мистецтва. Жоден День міста не обходився без його феєричних виступів. Цьогоріч йому могло б виповнитися 33, але жорстока війна вирішила інакше.
Ще дитиною Василь залишився сиротою, спортивним вихованням хлопчика зайнявся його тодішній викладач циркового мистецтва Віктор Петрович Ясович. З великим жалем та скорботою він розповів виданню Svaliava.net про свого найкращого учня.
— Коли Василько був у другому класі, померла його мати, згодом батько, вихованням хлопчика займалися дідусь та бабуся. До нас у “Едельвейс” (цирковий колектив з Сваляви, — прим. ред.) хлопчик прийшов, коли навчався у третьому класі, — розповідає Віктор Петрович. — Дуже здібний був, запам’ятався енергійністю та наполегливістю, добряк по натурі. Ми спілкувалися з ним протягом усього часу після закінчення навчання.
За словами пана Віктора, Василь був кандидатом у майстри спорту зі стрибкової акробатики та виступав на склі, як йог. На гвіздки лягав, працював з вогнем, добре жонглював, катався на велосипедах, словом, обдарований був хлопець. У нього був свій, професійно вибудований цирковий номер.
— Мріяв викладати фізичне виховання у Голубинській школі, але не довчився у Івано-Франківському спортивному коледжі через смерть діда. Затим виникли проблеми з оформленням житла, — пригадує Віктор Ясович. — Потім повернувся у колектив та всюди з ними виступав, був фізично сильним та витривалим, їздив з “Едельвейсом” на гастролі.
Василь виступав на Співочому полі в Києві, у Словаччині, в Угорщині. Круглий сирота в 17 років став лауреатом Всеукраїнського конкурсу артистів циркового мистецтва, зайняв третє місце, виступаючи за тернопільську команду МВС.
— Запрошували виступати на Дні міста по цілій області, пізніше на приватні свята до високопосадовців. Так і жив хлопець, дуже добрий був, йому допомагав відділ молоді та спорту Свалявської міської ради, — ділиться спогадами Віктор Ясович. — У Сваляві він окрім мене нікого не мав. Ходив до мене додому. Всюди. Розповідав, що у нього на душі. Останній раз я зустрічав його у лютому. Ще до початку війни Василь просився захищати Батьківщину, хотів іти в Мукачево на перепідготовку. З початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на фронт.
— Якось бачив його у Сваляві у лютому, — розповідає пан Віктор. — Питаю: “Василю, коли вже йдеш додому?” Він відказує: “До вересня, до Дня Сваляви повернуся та дам на свято гарний номер в честь перемоги”. Хоча, правду кажучи, у мене було відчуття, що ми більше не побачимося. 11 лютого його не стало. Проводжали Василька усім селом, народу було дуже багато, діти біля школи вставали на коліна, несли квіти, поховали Героя з почестями. Тепер потрібно подумати, за які кошти Василю поставити пам’ятник, але це вже після сороковин.
Ось так, виборюючи мирне життя для нас, віддав своє талановитий спортсмен і просто добрий, чуйний Василь Копачов з Голубиного.
Давайте запам’ятаємо ім’я цього вже небесного воїна, вшановуючи його пам’ять, та будемо впевнені, що він заплатив занадто високу ціну недарма.
Лілія Антонюк
Будь першим хто прокоментує