До 24 лютого були гори, велосипед та свіже повітря, яке Анастасія разом зі своїм чоловіком розділяли разом. Проте ці поняття дівчині довелося замінити на інші: ніж, миски, міксер та інші кухонні прилади. Від початку російсько-української війни організаторка гірських маршрутів “LopushankaCamp” Анастасія Закора почала виготовляти сушене м’ясо для військових. Ця справа до початку повномасштабного вторгнення була звичайним хобі, а делікатесами волонтерка пригощала хіба що друзів та рідних. Зараз такі перекуски — в раціоні її чоловіка та його побратимів на фронті.
Як воно — готувати м’ясні смаколики для захисників України в сьогоднішніх умовах і чекати на повернення рідної душі, яку не бачить вже майже рік? Про це та багато іншого говоримо з Анастасією Закорою.
— Для початку розкажіть трохи про себе: звідки родом, ким працювали до війни і чим займались?
— Я народилася в Харкові і проживала тут зі своєю сім’єю до 19 років. Трохи пізніше познайомилася з Євгеном, за якого згодом і вийшла заміж. У 2015 році разом з ним переїхала на Закарпаття. Відтоді живу в с. Лопушанка (Свалявська громада, — прим. ред.). Моменти до війни пригадую тільки з усмішкою на обличчі, оскільки тоді разом зі своїм чоловіком займалася велосипедним спортом на Свалявщині. У мирний час ми робили велосипедні проєкти, організовували марафони і різні змагання. А ще — табори для велосипедистів, благодійні табори для дітей з інтернатів.
— Яким вам запам’ятався ранок 24 лютого?
— На момент початку війни я перебувала в Лопушанці. Ще до її початку з чоловіком обговорювали вторгнення і розуміли, що війна точно прийде до нас, я відчувала це. Скажу чесно, що о 5 годині ранку я не прокидалася, відтак люблю поспати (сміється, — прим. авт.). Розплющила очі аж о 10-й ранку, коли чоловік почав мене будити. Після його слів про те, що росія напала, не могла оговтатись, водночас розуміла, що не час панікувати. Чоловікові почали телефонувати друзі та рідні, які на той момент вже виїжджали з Харкова. Ми поїхали відразу у Сваляву, де закупилися продуктами, а заодно обговорювали те, скільки людей ми б змогли прийняти у себе вдома.
— Знаю, Євген зараз на фронті. Він вирішив добровільно стати на захист України?
— Так, це було його рішення. Через тиждень після початку повномасштабного вторгнення пішов до територіального центру комплектування у Сваляві. Коли він вже відправився до війська, з ним не було зв’язку тривалий час, через це я дуже хвилювалася. Згодом він зв’язався зі мною, запевнив, що в нього все гаразд, але навіть на той час можливості поговорити не було. Він міг надіслати одне смс-повідомлення з трьома словами і все. Відтоді я не бачила його. Навіть не віриться, що через два місяці буде рівно рік, як Євгена немає вдома. Зараз він служить артилеристом у 128 окремій гірсько-штурмовій бригаді.
— Як ви сприйняли рішення чоловіка йти добровольцем на війну?
— Зізнаюся, мені було важко усвідомити те, що чоловік йде на війну і все це сталося якось занадто швидко. Справа у тому, що спочатку, за словами чоловіка, він мав проходити підготовку поблизу Берегівського району, які мали тривали кілька тижнів чи навіть місяців. Але вийшло все зовсім по-іншому: буквально через декілька днів чоловікові повідомили, що він разом з іншими невдовзі відправлятимуться на фронт. Вже пізніше дізналася, де він знаходиться, і стало спокійніше.
— Зараз вдається підтримувати зв’язок з Євгеном?
— Так. Тепер ситуація із зв’язком набагато краща, оскільки у чоловіка є можливість як написати, так і зателефонувати завдяки Starlink (супутникова система, призначена для доступу до Інтернету у важкодоступних точках Землі, — прим. авт.), який вони отримали.
— Бачив у соцмережі, що зараз ви займаєтеся виготовленням сушеного м’яса для військових. Розкажіть, як виникла така ідея.
— Насправді почалося все з того, що минулого року, ще до початку війни, придбала собі сушарку. Пізніше випадково побачила в Інтернеті, що з її допомогою можна засушувати м’ясо. Підготувала всі продукти і спробувала. Вийшло дуже смачно, як для першого разу. Чоловікові також дуже сподобалося м’ясо, і знайомим також: попросили зробити більше (усміхається, — прим. авт.). З початком війни, одразу подумала, що це може бути корисним і поживним продуктом для тих, хто перебуває на фронті. Тому 27 лютого зустрілася зі своїм знайомим із “Свалявського руху опору” (благодійна організація, яка допомагає військовослужбовцям, — прим. авт.) і запитала його, чи буде корисними такі м’ясні снеки для наших захисників. Отримавши схвальну відповідь, одразу почала готувати.
— Скільки таке м’ясо можна зберігати без холодильника?
— Взагалі це залежить від погодних факторів. Якщо надворі пекуче сонце, тобто температура повітря дуже висока, зберігатися таке м’ясо може до трьох місяців. Оскільки готовий продукт пакую у вакуумну упаковку, він може зберігатися поза холодильником дуже довго. Це, звісно, робить його дуже цінним для військових, які не мають змогу та часу готувати. Проте іноді в коробках з м’ясом може трапитися й брак, це стосується приблизно 5% від усієї партії. Усе через те, що в дорозі пакунки перетираються, їх цілісність порушується. А вже відкрите м’ясо може зберігатися від двох до чотирьох тижнів. Після закінчення цього терміну рекомендую хлопцям, щоб вони його вже їли, але насправді з’їдається воно набагато швидше.
— Вам хтось допомагає фінансово?
— На старті закуповувала продукти сама, намагалася робити усе своїми силами, але трохи пізніше залучила допомогу. Мій друг має свій фонд у Литві та США, який називається “Rebuild of Ukraine”. Вони і стали моїми партнерами. Усе продовольство, яке купую для готування, фонди покривають за свій рахунок, тобто я не заробляю на цьому зовсім нічого.
— Як передаєте готовий продукт на фронт?
— На початку усі партії передавала через “Свалявський рух опору”, пізніше передавала усе в одну із шкіл, де займаються допомогою військовим. Зараз працюю з конкретними людьми, які дають конкретний запит на потрібну кількість м’яса. До прикладу, нещодавно мене попросили приготувати 20 кг, що і було зроблено. Якщо конкретного запиту немає, то в такому випадку можу відправити 5 чи 10 кг. Шляхи передачі продукту військовим зараз різні, але загалом основні чотири. Відправляю насамперед своєму чоловіку, який певну частину бере собі, решту віддає побратимам із своєї бригади, або ж просто пригощає місцевих. Інколи це м’ясо використовує як своєрідну валюту, тобто в обмін на сушене м’ясо місцеві можуть запропонувати військовим прийняти душ або ж попрасувати речі (сміється, — прим. авт.). Другий шлях передачі — це військові лікарі, які їздять на Донецький напрямок і працюють поетапно: спочатку в Києві, потім в Донецьку. Ще маю волонтера з Кременчука, який здебільшого їздить до розвідників на декілька напрямків: Запоріжжя, Донецьк, Харків тощо. Він також дуже допомагає в передавати пакунки, оскільки постійно просить це м’ясо. Пояснює це тим, що для розвідників, таких 200 грам (одна упаковка, — прим. авт.) сушеного м’яса може замінити повноцінний приймання їжі. Адже не завжди є можливість поїсти сухпайок, який потрібно спершу добре розігрівати. А сушеним м’ясом можна перекусити, як кажуть, на ходу.
— Скільки часу потрібно для того, аби приготувати одну партію сушеного м’яса і яку кількість вже вдалося зробити? Можливо, маєте своєрідний домашній рекорд?
— Одна партія — це близько чотирьох днів роботи. Купую 40-кілограмове м’ясо, яке зачищаю, нарізаю, а потім мариную. Воно має простояти певний час в холодильнику, пізніше вже засушую його. Процес сушіння триває від 8 до 10 годин. Багато залежить від температури навколишнього середовища та вологості повітря. Наразі в холодну погоду готувати складніше, бо в таку пору волога випаровується складніше. Тому довелося придбати осушувач, який підтримує оптимальний рівень вологості у повітрі. З десяти кілограмів приблизно виходить 4 кг м’яса. Одна така партія — це 12 кг. Найбільша партія сушеного м’яса, яку вдалося приготувати для військових, — 940 кілограмів. А найбільша кількість, яку відправила за раз, — 40 кілограмів.
— Чи виникали якісь труднощі під час готування? Часті вимкнення електрики, напевно, вносять свої корективи.
— О, так! Вимкнення світла стало для мене серйозною перепоною в цій справі. З 2012 року маємо вдома генератор, який раніше часто використовували під час велосипедних змагань. Але він був вже таким “дідусем”, та й для роботи потребував аж занадто багато пального. Пізніше вдалося купити більш економний та якісніший генератор: використала частину власних коштів та частину тих, що виділив для мене фонд. До речі, коли нема світла, для живлення електросушарки використовую генератор, а пристрої для нарізки продуктів і вакуумації живляться від зарядної станції, яку мені подарували друзі. Тому можу працювати навіть за умов відсутності електроенергії.
— У Вас є мрія?
— Я дуже хочу, щоб Україна повністю відновила свою територіальну цілісність в межах 1991 року, а всі українські захисники повернулися додому з перемогою!
Спілкувався Мирослав ЛИСОВИЧ
Всі фото: Анастасія ЗАКОРА
Будь першим хто прокоментує