Як війна вплинула на інститут сім’ї на Свалявщині, розповідає Надія Тимків, очільниця Свалявського ДРАЦСу.
Складні часи українці переживають разом. Цей нелегкий період є випробовуванням для кожного з нас. Війна завжди створює надзвичайно складну ситуацію у суспільстві та особистому житті, але життя триває і створення нових сімей є невід’ємною його частиною.
Про те, як змінилися тенденції укладання шлюбів у воєнний час, про нові ніші у сімейному законодавстві, фіктивність та зміну людських цінностей — розповідає директорка Свалявського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Надія Тимків.
“Воєнний час — це лакмусовий папірець, він показує сильні та слабкі сторони людини“, — розповідає керівниця Свалявського ДРАЦСу, яка працює в цій установі впродовж 40 років.
Пані Надія зауважує, що з початком російської агресії у багатьох пар відбулася переоцінка життєвих цінностей, люди почали ставитися одне до одного більш щиро та віддано, цінувати кожну мить життя.
Свідченням цьому є сімейні пари, які зареєстрували шлюб вдруге, спочатку розлучившись до війни, та побравшись знову з початком повномасштабного вторгнення.
Найбільше, останнім часом, за словами пані Надії, одружуються військовослужбовці. У воєнний час змінилися і норми реєстрації шлюбів військовослужбовців. Їм дозволяється укладати шлюб дистанційно без присутності нареченого чи нареченої: після подання заяви до відділення ДРАЦСу такий шлюб мають зареєструвати впродовж трьох діб.
— Розкажіть, будь ласка, про весільне вбрання молодят, у чому переважно йдуть під вінець?
— Одружуються молодята переважно у військовій формі, простому одязі та національному вбранні. Більше щирості в почуттях, немає тих пишнот і “показухи”, які зазвичай прийнято влаштовувати на весіллях.
Запам’яталася пара із Одещини. Чоловік приїхав у відпустку із зони бойових дій на Свалявщину разом із своєю дівчиною. Для дівчини ця подорож була суцільною несподіванкою, хіба ж вона думала, що повернеться з відпустки у статусі дружини, навіть не нареченої. Чоловік зробив пропозицію руки та серця біля нашої установи, потім закохані одразу ж подали заяву, а через годину я мала зареєструвати їх шлюб.
Я прийняла заяву на одруження і сіла оформляти юридичну сторону документів, а через годину вони побралися.
Молодята купили весільне вбрання на свалявському ринку — це було національне вбрання та віночок для нареченої. Які ж вони були гарні, неймовірні, зворушливі. Вона ніжна, а він мужній, сильний — справжній чоловік.
Це був найзворушливіший та найшвидший шлюб у моїй практиці. Ніколи не думала, що за одну годину можна зробити пропозицію і одружитися. Стільки там було позитиву, що навіть я “зарядилася” на цілий день, і настрій був гарний.
До речі, молодята обіцяли повернутися через рік для реєстрації свідоцтва про народження їхньої доньки у Сваляві. Словом, попри війну — життя не стоїть на місці.
— З початком війни шлюби стали укладати рідше чи частіше?
— За останні два роки показник створення нових сімей на Свалявщині знизився. Та й весілля як такі майже не святкують, переважно. Все виглядає дуже скромно і без пафосу, але додалися емоції щастя, любові, відчуття цінності один одного.
До прикладу, можемо підняти цифри: у 2020 році у Сваляві уклали 143 шлюби, 148 у сільських радах та 211 — у районі.
У 2021 році у Сваляві укладено 129 шлюбів, у районі — 89.
У 2022 році у місті одружилося 149 сімейних пар, по селам — 70, що майже вдвічі більше, ніж з початку повномасштабного вторгнення: у 2023 році у Сваляві було зареєстровано 100 одружень та 49 — у селах.
У поточному році ми зареєстрували вже 23 шлюби у місті та два у селах громади.
— Які ще цікаві історії Ви пам’ятаєте зі своєї роботи?
— Якось одна жінка прийшла дізнатися, чи можна одружуватися вп’яте. Вона була заміжня чотири рази та звідувала, чи є ліміт на одруження. Запитувала скільки шлюбів дозволено укласти за життя. Ще останніми роками помітила певну тенденцію: чоловіки вибирають для одруження жінок, старших їх за віком на 8-12 років. Можливо, це пов’язано з їх досвідом та мудрістю.
Хоча коли пари звертаються для подання заяви на одруження, то на вигляд важко сказати, хто з них старший.
— Чи останнім часом були випадки підозри на укладання фіктивних шлюбів?
— З особливою повагою я ставлюся до тих чоловіків, які захищають зараз нашу країну, але є і такі, які приходять укладати фіктивні шлюби з жінками з інвалідністю для того, щоб виїхати за кордон.
— Як Ви розпізнаєте недоброчесні наміри “молодят”?
— Дуже легко. До прикладу, наречена може бути старшою за нареченого на 30 років. Я можу задати кілька уточнювальних запитань: “Як по-батькові вашу наречену? Коли у Вашої нареченої день народження?” На такі запитання, зазвичай, ці чоловіки не відповідають. Далі попереджаю та даю випробувальний термін на розгляд заяви від місяця до трьох. Як правило, такі пари повторно не звертаються.
Мені дуже прикро, що є чоловіки, які намагаються укладати шлюб з жінками з інвалідністю заради власної вигоди, таким чином ховаючись за жіночими спідницями.
Або, ось був випадок, коли чоловік хотів доглядати за бабусею своєї дружини, щоб його визнали опікуном.
Вважаю, що чоловіки мають бути там, де потрібно в цей, на жаль, важкий час. Це наша країна, її треба захищати, бо нас ніде не чекають, ми не маємо, куди йти. Це наша земля і нас потрібно захистити. А українські жінки можуть допомагати, зокрема молитвою та вірою у повернення своїх чоловіків з перемогою.
Хоча, якби я була молодша, пішла би на передову варити хлопцям їсти та підтримувати їх морально.
Будь першим хто прокоментує