Іван Коневич — юний свалявський боксер, який вже вдруге представляє Закарпаття у складі збірної на чемпіонаті України з боксу у ваговій категорії 52 кг.
Хоча отримати перемогу на змаганнях Івану не вдалося, головне — це не перемога, а участь і досвід, вважають батьки хлопця.
“Бокс у родині Коневичів — це сімейне, ним займався чоловік, який зараз захищає Україну у лавах ЗСУ та є неабияким прикладом для наших синів. Це він прищепив любов до боксу Івану та його молодшому братику, який теж є вихованцем свалявського клубу “Сокіл“, — розповідає Ірина Коневич, мама Івана.
— Пані Ірино, розкажіть, скільки змагань відвідав Ваш син, скільки має нагород та перемог?
— У свої 14 років Іван об’їздив десь біля тридцяти міських та районних змагань, був на чотирьох обласних змаганнях, звідки привіз чотири золоті медалі. Такі досягнення однозначно є результатом великої праці тренера клубу та колективного духу.
— Як це мати такого сина? Які відчуття у вас виникають коли він перемагає?
— Я дуже горда, хочу, щоб у нього все вдалося. Іван дійсно дуже старається, бокс — це його друге життя, він ним марить. Майже увесь свій вільний час син проводить за тренуваннями.
Займається 3-5 разів на тиждень. Додатково ходить до тренажерного залу, бігом займаємося на міському стадіоні разом. Великий внесок у розвиток синів зробив мій чоловік. Він захищає Україну у лавах ЗСУ з початком повномасштабного вторгнення, тому зараз тренується з синами тільки під час відпустки та лікарняних. До війни було більше можливості бути разом.
— Як Ви вважаєте, чи йдуть Івану заняття боксом на користь?
— Так, я помітила, що окрім гарної фізичної підготовки та користі для здоров’я, заняття боксом позитивно вплинули на формування характеру сина. Цей вид спорту розвиває витривалість, прагнення до перемоги та самодисципліну.
— Іване, скільки років ти займаєшся боксом? Чи не заважає спорт навчанню у школі ?
— Професійно боксом займаюся впродовж п’яти років у спортивному клубі “Сокіл”. Мені було 9 років, коли вперше прийшов на тренування. Тоді ми тренувалися у спортивній залі технікуму. Зараз маємо всі умови для повноцінного заняття улюбленим видом спорту.
Я навчаюся у Свалявському ЗЗСО №3, намагаюся однаково розподіляти час на навчання та тренування. Але коли готуємося до змагань, навантаження збільшується. Тренування проходять майже щодня, тож намагаюся встигати все й одразу.
— Чи бувало таке, що тобі доводилося застосовувати силу поза межами боксерського рингу?
— Я проявляю свою силу вміння та швидкість тільки на боксерському рингу. Мій тренер Євген Євгенович Ковальчук постійно наголошує на тому, що застосовувати силу і знання, які ми отримуємо в рамках боксерської підготовки, можемо тільки на тренуваннях та змаганнях.
— Чи є у тебе хобі?
— Моїм хобі і є спорт, у вільний час відвідую тренажерний зал та займаюсь бігом на міському стадіоні.
— Чим для тебе є бокс?
— Бокс для мене — це не просто спорт, це — стиль мого життя.
— Іване, ким мрієш стати, коли виростеш?
— Мрію стати відомим боксером, пов’язати зі спортом свою подальшу долю. Після закінчення школи хотів би вступити до Академії боксу Котельника, що у Львові.
— Іване, що би ти хотів розповісти про свого тренера?
— У мене два тренера: тато і Євген Євгенович. До обох відчуваю величезну подяку та повагу. З татом додатково тренуюся вдома. Я був дуже вдячний їм за усі мої перемоги на змаганнях та чемпіонатах, вважаю, що досягали їх разом.
— Хто з професійних боксерів є твоїми кумирами?
— З українців, звичайно, Віталій Кличко. А із закордонних — Флойд Майвезер. Я мрію мати такі ж досягнення у боксі, або хоча би наблизитися до них.
Наостанок юний свалявський спортсмен поділився враженнями від участі у Чемпіонаті України з боксу серед юніорів, розповівши, що отримав неоціненний досвід, познайомився з багатьма спортсменами. За словами, Івана Коневича, обласна збірна має чудових спортсменів та головного тренера.
Всі фото від Ірини Коневич
Будь першим хто прокоментує