Про церкву Архістратига Михаїла, що у присілку Бистрий у Сваляві, знають не тільки на теренах Свалявщини чи області, а й далеко за межами Закарпаття. Це відома пам’ятка архітектури національного значення, яку за радянських часів навіть хотіли розібрати і перенести в музей, але, на щастя, тоді храм вдалося відстояти.
Оскільки, як пише керівниця Свалявського історичного музею Марія Цанько, Михайлівська церква святкуватиме свій ювілей — 435 річницю від дня освячення, вирішили зібрати цікаві факти про цей, без перебільшення, мистецький витвір.
Факт перший. Михайлівська церква — найстаріша будівля Свалявської громади
Освячення церкви датують 1588-м роком. Зокрема цим роком датовані зруби та перекриття нави. Спочатку храм стояв на іншому місці — на пагорбі Берда, де її, власне, й освятили, але на честь Миколая Чудотворця.
Та в 1759 році споруду перевезли на її нинішнє місцезнаходження. Існує кілька версій “переїзду” церкви:
- Це пов’язано з зсувом ґрунту, який міг пошкодити дерев’яну будівлю;
- У зв’язку з розбудовою села вниз по пагорбу;
- Бо на попередньому місці розташування храму блискавка вбила чотирнадцятирічну дівчину.
- Щоб добратися до церкви, деяким мешканцям доводилося переходити через потічок. Під час повноводдя течія знесла місточок разом з дитиною.
Факт другий. Церква побудована без єдиного цвяха
Майже кожен свалявець знає, що Бистрянська церква, як її ще називають у народі, зведена без використання залізних цвяхів.
До речі, автентичною є й історія про перевезення будівлі святині. У 1759 році її перевозили волоком через потік, дорогу виклали із дубових дощок. А після перевезення архітектурний ансамбль споруди доповнила одноповерхова дзвіниця.
Факт третій. Збереглися дані про ініціатора перенесення храму
За архівними даними, перевезення храму на нову місцину зініціював Михайло Івашкович — засновник присілка Бистрий. Він, до речі, і запропонував назвати так місцину.
Факт четвертий. Церкву освятили 434 роки тому
З цього моменту почалося літочислення архітектурної пам’ятки. Освячення храму відбулося у день Архістратига Михаїла у 1588 році.
Факт п’ятий. Церкву реставрували у 70-х роках
На стінах храму викарбувані дві позначки “1972” і “1973”. У 1972 році розпочалася реставрація храму, якою займався відомий львівський архітектор І. Могитич.
Факт шостий. Церква не функціонувала у період із 1940 по 1990 роки
У “книзі життя” храму є і сумні сторінки. У 40-х роках 20 сторіччя він був закритий, втратив 3 дзвони. За часів “радянщини” церкву хотіли розібрати і перевезти до музею, тільки завдяки захисту пам’ятки місцевими жителями цього не сталося.
А у 90-х роках в церкві відновили Богослужіння. У 2001 році на попередньому місці храму, схилі гори Берда, встановили й освятили хрест.
Факт сьомий. Три великі дзвони на церковній дзвіниці названі у честь святих
Найбільший називають Михайлом, два менших — Петром і Павлом. Їх дзвін можна почути у неділю під час служби, церковні свята та коли проводжають мирян у останню путь.
Факт восьмий. Архітектурна споруда тризубна тридільна з бароковою вежею
Архітектурний план храму складають три зуби, розташовані на осі “захід-схід”, з яких центральний об’єм нави більший за бокові. Гребінь даху над навою і вівтарем вінчають чотиригранні ліхтарі з маківками. Дахи церкви і вежі покриті дубовим лемехом. Споруда збудована з дубового дерева, фундамент кладений із каменю на глиняному розчині.
Із відомостей зі Свалявського історичного музею та за стародавніми переказами, історія церкви Архистратига Михаїла почалася раніше, ніж це описано у відомих джерелах. Біля присілка Бистрий у логовині гори Бердо, де колись виливало свою лаву жерло стародавнього вулкана, була побудована маленька хатина, у яку ходили молитися віряни ще до часів монголо-татар.
Згодом її перенесли на гору, а звідти вже до присілка Бистрий. Свідченням існування стародавньої пам’ятки на горі є хрест та сліди старовинних дерев’яних гарадичів. До речі, їх можна побачити там після зливи, ними віряни піднімалися до церкви на горі Бердо.
Зважаючи на цікаву історію, ця архітектурна пам’ятка могла би стати “туристичним магнітом” Свалявщини та Закарпаття, але про згадані вище факти й досі знає лише невелике коло людей.
Лілія Антонюк,
Svaliava.net
Коментарі закриті.